Home » ДСТУ EN ISO 6385 Ергономічні принципи проектування робочих систем

ДСТУ EN ISO 6385 Ергономічні принципи проектування робочих систем

НАЦІОНАЛЬНИЙ СТАНДАРТ УКРАЇНИ

ЕРГОНОМІЧНІ ПРИНЦИПИ

ПРОЕКТУВАННЯ РОБОЧИХ СИСТЕМ

ERGONOMICS PRINCIPLES

IN THE DESIGN OF WORK SYSTEMS

 Чинний від___________

1 СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ

Цей стандарт встановлює основні принципи ергономіки як головні для проектування робочих систем та визначає відповідні терміни. У стандарті наведено інтегрований підхід до проектування робочих систем, за якого ергономісти мають співпрацювати з іншими учасниками розробки, з урахуванням збалансованої уваги до людських, комунікативних і технічних вимог під час процесу проектування.

Користувачами цього стандарту можуть бути керівники, менеджери, працівники (та їхні представники, коли це доречно) і такі фахівці, як ергономісти, керівники проектів і дизайнери, які беруть участь у проектуванні чи перепроектуванні робочих систем. Користувачі цього стандарту можуть знайти в ньому загальні знання щодо ергономіки (людського чиннику), інженерії, дизайну, якості та управління проектами.

Термін «робоча система» вжито в цьому стандарті для позначення великої розмаїтості робочих ситуацій, що охоплюють постійні та гнучкі робочі місця. Метою цього стандарту є сприяння вдосконаленню, (пере) проектуванню або змінюванню робочих систем. Під робочими системами розуміють поєднання робітників і устатковання в межах певного простору та навколишнього середовища та взаємодію між цими компонентами в рамках організації роботи. Робочі системи відрізняють за складністю і характеристиками, наприклад, використання тимчасових робочих систем. Деякі приклади робочих систем в різних сферах такі:

__________________________________________________________________________

Видання офіційне

– виробництво: наприклад, оператор і машина, робітник і складальний конвеєр;

– транспорт: наприклад, водій і легковий або вантажний автомобіль, персонал в аеропорту;

– обслуговування: наприклад, технік з технічним обладнанням;

– торгівля: наприклад, офісний працівник з автоматизованим робочим місцем, мобільний працівник з планшетним комп’ютером, повар в кухні ресторану;

– інші сфери, такі як охорона здоров’я, навчання, тренування.

Дотримання ергономічних принципів поширюється на всі етапи життєвого циклу робочої системи, починаючи від концепції через розроблення, реалізацію та впровадження, використання, технічне обслуговування та підтримку до виведення з експлуатації.

Системний підхід у цьому стандарті надає настанова користувачам цього стандарту в існуючих і нових ситуаціях.

Дефініції та ергономічні принципи, визначені в цьому стандарті, застосовні до розроблення оптимальних умов праці, зважаючи на функційний комфорт, безпеку та здоров’я людини, охоплюючи розвиток існуючих та набуття нових навичок, враховуючи у тій самий час технологічну та економічну ефективність, а також продуктивність системи.

Принципи цього стандарту застосовні до багатьох інших видів діяльності людини, наприклад, до розроблення виробів для побуту та дозвілля. Більш загальний опис принципів цього стандарту можна знайти в ISO 26800.

Примітка 1. Цей стандарт вважається основоположним ергономічним стандартом щодо робочих систем, від якого походять багато інших конкретних документів.

Примітка 2. Хоча елементи системи можуть бути однаковими, цей стандарт не поширюється на системи, які використовують у невиробничих цілях (наприклад, у разі використання особистого транспортного засобу).

 

2 ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ

Нижче подано терміни, вжиті в цьому стандарті, та визначення позначених ними понять.

2.1 функційний комфорт (well-being) (робочі системи)

Стійкий внутрішній стан, що виникає внаслідок задоволення фізичних та пізнавальних потреб працівника (2.4) під час його діяльності.

Примітка 1. Функційний комфорт може сприяти підвищенню якості життєдіяльності

2.2 робоча система (work system)

Система, яка складається з одного чи кількох працівників (2.4) і робочого устатковання (2.6), що діють спільно для виконання функції системи (2.21), у робочому просторі (2.9), у робочому середовищі (2.8), в умовах, що пред’являють робочі завдання ( 2.17)

2.3 ергономіка (ergonomics); людські чинники (human factors)

Наукова дисципліна, пов’язана з розумінням взаємодій між людиною та іншими елементами системи, та професією, яка застосовує теорію, принципи, дані та методи для створення та підвищення функційного комфорту (2.1) людини та загальної продуктивності системи.

[2.2 ISO 26800:2011]

2.4 працівник (worker)

Особа в робочій системі (2.2), що виконує одну або кілька видів діяльності для досягнення мети робочої системи.

[2.11 ISO 26800:2011,  модифіковано – вилучено синонім «оператор»)

2.5 організація роботи (work organization)

Взаємодія в робочій системі (2.2), яка працює для досягнення конкретного загального результату.

Примітка 1. Процес організації праці охоплює узгоджені дії стосовно встановлення форми та метода організації, які підлягають прийняттю (наприклад, індивідуальна або колективна робота, команди, що працюють окремо або взаємозалежно, тощо). Необхідно також визначити та виділити ресурси та визначити засоби та канали комунікації. Всі ці дії призводять до визначення та розподілення встановлених завдань відповідним операторам

2.6 робоче устатковання (work equipment)

Інструменти, охоплюючи апаратні засоби та програмне забезпечення, машини, транспортні засоби, пристрої, меблі, установки та інші компоненти, які використовують в робочій системі (2.2)

2.7 робочий процес (work process)

Послідовність у часі та просторі взаємодії працівників (2.4), робочого устатковання (2.6), матеріалів, енергії та інформації в робочій системі (2.2)

2.8 робоче середовище (work environment)

Фізичні, хімічні, біологічні, організаційні, соціальні та культурні чинники, що впливають на працівника (2.4)

2.9 робочий простір (workspace)

Обсяг, виділений одній чи кільком особам у робочий системі (2.2) для виконання робочого завдання (2.17)

2.10 зовнішнє робоче навантаження (external work load); робоча навантага (work stress)

Зовнішні умови і вимоги в робочій системі (2.2), які впливають на фізичне та/або психічне внутрішнє навантаження людини.

Примітка 1. У деяких країнах «зовнішнє робоче навантаження» називають «робочою навантагою».

Примітка 2. Порівняйте з 2.4 ISO 26800:2011

2.11 робоча напруга (work strain)

Внутрішня реакція працівника (2.4) на вплив зовнішнього робочого навантаження (2.10) залежно від його індивідуальних особливостей (наприклад, розмірів тіла, віку, можливостей, здібностей, навичок тощо)

Примітка 1. У ISO 26800 «робоча напруга» називається «внутрішня навантага» (internal load).

Примітка 2. Порівняйте з 2.6 ISO 26800:2011

2.12 прийнятність у використанні (usability)

Ступінь, за яким система, виріб або послуга можуть використати певні користувачі для досягнення визначених цілей з ефективністю, ефективністю й задоволеністю у визначених умовах використання.

Примітка 1. Системи, вироби чи послуги є частиною робочих систем (2.2) і використовуються працівниками (2.4) всередині цих систем.

Примітка 2. У цьому стандарті умови використання визначаються умовами всередині робочої системи.

[2.13 ISO 9241-210:2010]

2.13 людиноцентричний дизайн (human-centred design)

Підхід до проектування та розроблення систем, який має на меті зробити інтерактивні системи кориснішими, зосередившись на їхньому використанні та застосуванні людських чинників/ергономіки (2.3) та знань і методик з прийнятності у використанні (2.12).

[2.7 ISO 9241-210:2010, модифіковано – примітки 1 і 2 вилучено]

2.14 доступність (accessibility)

Ступінь, за яким вироби, системи, послуги, середовища та засоби можуть використовувати люди з групи населення з найширшим діапазоном характеристик і здібностей для досягнення заданої мети в зазначених умовах використання.

[2.1 ISO 26800:2011, модифіковано – примітки 1 і 2 вилучено]

Примітка 1. Вироби, системи, послуги та засоби обслуговування є частиною робочих систем (2.2) і використовуються працівниками (2.4) всередині цих систем.

Примітка 2. У цьому стандарті умови використання визначаються умовами всередині робочої системи

2.15 розподіл функцій (allocation of functions)

Процес вирішення того, чи буде функції системи (2.21) реалізовувати люди, устатковання та/або апаратне забезпечення та/або програмне забезпеченням

2.16 діяльність (job)

Організація та послідовність у часі та просторі робочих завдань (2.17) чи поєднання всіх дій одного працівника (2.4) в робочій системі (2.2)

2.17 робоче завдання (work task)

Діяльність або сукупність дій, потрібних працівнику (2.4) для досягнення наміченого результату

2.18 автоматизоване робоче місце (workstation)

Поєднання та просторове розташування робочого устатковання (2.6), оточені робочим середовищем (2.8) в умовах, що пред’являються робочими завданнями (2.17)

2.19 робоча втома (work fatigue)

Погіршення непатологічного прояву робочої напруги (2.11), яке повністю усувається після відпочинку.

Примітка 1. Робоча втома може бути психічною, фізичною, місцевою та/або загальною.

Примітка 2. Порівняйте з 2.5 ISO 26800:2011

2.20 цільова група (target population)

Люди, для яких призначено проект, визначені згідно з відповідними характеристиками.

Примітка 1. Відповідні характеристики охоплюють, наприклад, рівень кваліфікації, інтелект або такі фізичні характеристики людей, як антропометричні дані. Стать і вік можуть бути пов’язані з варіаціями цих характеристик. На додаток до цих внутрішніх характеристик, також можуть бути доречними зовнішні чинники (наприклад, культурні відмінності).

[2.8 ISO 26800: 2011]

2.21 функція системи ()

Загальний вид діяльності, яку виконує система.

 3 ПРОЕКТУВАННЯ РОБОЧИХ СИСТЕМ

3.1 Загальні принципи

Під час проектування робочих систем людей розглядають як основний чинник і невід’ємну частину системи, що розробляється, разом з робочим процесом, а також робочим середовищем.

У процесі проектування робочих систем необхідно враховувати основні взаємодії між однією чи кількома людьми і такими компонентами робочої системи, як завдання, устатковання, робоче та навколишнє середовище.

Ці взаємодії створюють навантагу на працівника, які разом складають зовнішнє робоче навантаження. Це призводить до реакції всередині працівника, залежно від його індивідуальних особливостей (наприклад, розмірів, віку, можливостей, здібностей, навичок тощо), яка називається робочою напругою. Робоча напруга призводить до ефектів погіршення (наприклад, утомлюваності, спричиненої роботою) або поліпшення (наприклад, підвищення кваліфікації), що впливає на індивідуальні особливості працівника у циклі зворотного зв’язку.

Ергономічне проектування робочої системи спрямовано на оптимізацію робочого навантаження, уникаючи ефектів погіршення і сприяючи ефекту поліпшення. Непорушена працездатність людини в той же час часто покращує ефективність і продуктивність робочої системи, тим самим сприяючи іншим важливим завданням її ергономічного проектування.

Ергономіку потрібно використовувати для попередження, залучаючи її з самого початку, а не застосовувати для вирішення проблем після завершення розроблення робочої системи. Разом з тим ергономіку можна успішно використати під час перепроектування наявної незадовільної робочої системи. Крім того, в процесі оцінювання ризику необхідно враховувати взаємодію між розроблюваною робочою системою та передбачуваною поведінкою працівників для забезпечення їхньої безпеки та здоров’я.

Найважливіші рішення стосовно проектування потрібно приймати на його початку. Тому на цьому етапі особливу увагу слід приділити застосуванню принципів ергономіки. Внесок ергономіки у розробку робочої системи має продовжуватися протягом усього процесу проектування. Проте, рівень внеску може варіюватися від фундаментального та великого під час аналізу потреб системи («формулювання цілей») до тонкого налаштування під час впровадження завершеної системи («реалізація, впровадження та верифікація»). Необхідно продовжувати приділяти увагу застосуванню принципів ергономіки до останнього з процесів проектування, щоб запобігти таким негативним ефектам, як затримки в проектуванні, додаткові витрати на адаптацію, підвищення якості проектування та прийнятності у використанні.

Відповідно до людиноцентричного підходу в ідеалі працівники мають брати участь брати участь у проектуванні та бути долучені до розроблення робочих систем ефективним і дієвим чином. До працівників долучають осіб, відповідальних за конструювання, обслуговування, експлуатацію та нагляд, думка кожного з яких вимагає на увагу. У розробленні робочих систем важливий спільний підхід, щоб уникнути неоптимальних рішень, оскільки досвід працівників забезпечує необхідну базу знань. Тому до процесу проектування, за можливістю, долучають працівників на всіх етапах.

Примітка 1. Детальну інформацію стосовно людиноцентричного підходу можна знайти в ISO 9241-210.

Рекомендовано розробляти робочі системи для широкого діапазону цільової групи (див. 4.2.2 ISO 26800:2011). Зокрема, розробник має враховувати потреби людей зі спеціальними вимогами та застосовувати ергономічні принципи для забезпечення доступності робочих систем. Отже, потребу у розробленні спеціальних рішень для окремих працівників можна мінімізувати, а доступність робочої системи покращити.

Примітка 2. Спеціальні вимоги охоплюють обмеження сенсорних здібностей, таких як зір, тактильні та акустичні можливості, і фізичних здібностей, таких як спритність, володіння рухами рук, рухи інших частин тіла, голос, сила та витривалість, когнітивні здібності, такі як інтелект, пам’ять, мова та грамотність. Додаткові настанови див. у ISO/IEC Guide 71 та ISO/TR 22411.

В ергономіці варіації в межах цільової групи зазвичай враховують за допомогою 5 та/або 95 перцентилів важливих характеристик конструкції, щоб пристосувати їх до вимог не менше ніж 90% цільової групи.

Примітка 3. За деяких обставин використовують інший діапазон перцентилів. Наприклад, 1 і 99 перцентилі використовують для багатьох застосувань, пов’язаних з безпекою.

Під час проектування робочих систем треба враховувати різні умови, наприклад, нормального, порушеного та з погіршеними характеристиками функціювання.

Процес проектування робочої системи (3.2) можна розділити на такі етапи:

– формулювання цілей (аналізування вимог) (3.3);

– аналізування та розподілення функцій (3.4);

– розроблення проектної концепції (3.5);

– детальне проектування (або розроблення) (3.6);

– реалізація, впровадження, коригування, верифікація та валідація (3.7);

– оцінювання та моніторинг (розділ 4).

Ці етапи пояснено у відповідних розділах і підрозділах.

3.2 Процес проектування робочих систем

«Проектування» відносять до ітеративного і структурованого процесу, який складається з декількох етапів і призводить до утворення нової конструкції або перепроектування наявної. Процес проектування робочої системи має охоплювати всі етапи життєвого циклу робочої системи, починаючи від концепції через розроблення, реалізацію та впровадження, використання, технічне обслуговування та підтримку до виведення з експлуатації. Перевірку потрібно проводити на кожному з цих етапів, щоб підтвердити виконання визначених вимог. Найкраще виконує цей процес мультидисциплінарна команда проектувальників. Методи, які застосовують на етапах процесу проектування, – це аналізування, синтез, моделювання та оцінювання (див. EN 16710-2).

Примітка 1. Мультидисциплінарна команда проектувальників може вміщувати інженерів, операторів, ергономістів, фахівців з охорони праці та безпеки, керівників, фахівців з фінансових послуг та покупців.

Кожна з багатьох змінних, описаних у наступних підрозділах, може впливати на інші. Рішення, що стосуються, наприклад, розподілу різних функцій між людьми та встаткованням, розроблення будь-якого інтерфейсу та вимог до навчання, взаємодіють в такому ступені, що змусить розробника системи оцінювати їхні варіанти до прийняття остаточного рішення.

Цей процес оцінювання відповідних варіантів, ймовірно, буде потрібно повторювати до тих пір, поки не буде зібрано достатньо даних щодо кожного аспекту проектування. Упорядкування та остаточний розгляд даних проводять на наступних етапах процесу проектування. Для реалізації нової конструкції робочої системи важливо забезпечити застосування відповідних методів і методик.

Примітка 2. ISO 26800 встановлює основні вимоги до ергономічно скерованого проектування.

Примітка 3. Див. ISO/TR 16982 стосовно застосування методів прийнятності у використанні для підтримки людиноцентричного підходу.

Примітка 4. Робоча система не обов’язково статична і незмінна, вона може змінюватися чи розвиватися з часом.

3.3 Формулювання цілей (аналізування вимог)

У разі створення нової конструкції аналізування вимог до системи передбачає отримання даних щодо виробів або вимог до робочих характеристик виробничого процесу, а також характеристик та обмежень, що стосуються людей, які будуть працювати в новій системі (охоплюючи потреби користувачів), і середовища, в якому вони будуть працювати. Якщо рівнозначні чи подібні системи вже існують, потрібно з наявних джерел, або з досліджень, проведених з цією метою, знайти інформацію щодо ергономічних проблем і проблем, що виникли у цих системах. Відповідні ергономічні методи та методики передбачають для цього використання інструментів оцінювання умов праці, спостережень на робочому місці, отримання інтерв’ю тощо.

Після збирання та аналізування цієї інформації має бути створено перелік потреб, вимог і характеристик, який охоплює параметри робочої системи, що стосуються продуктивності, безпеки, здоров’я та функційного комфорту працівників, а також технічних вимог до нової системи .

Приклад. Одна з проектних цілей розроблюваної системи, призначеної для розпізнавання голосу, полягає в тому, щоб дозволити хірургам усно диктувати звіт про операцію, яку вони тільки що провели, з точністю розпізнавання голосу більше ніж  98 %.

Описують кожен аспект, частину та складову (див. 3.6) робочої системи, які можуть впливати на людину чи систему, охоплюючи як роботу, так і технічне обслуговування.

3.4 Аналізування та розподілення функцій

Якщо встановлено вимоги до нової системи, першим кроком на цьому етапі є встановлення тих функцій, які має виконувати робоча система для задоволення цих вимог. Після того, як ці функції буде визначено, приймають рішення щодо того, як розподілити їх між працівниками та устаткованням. Цей розподіл має забезпечити, щоб кожну функцію було виконано ефективним і дієвим чином з належним урахуванням попередньо проведеного аналізу вимог до робочої системи (див. 3.3).

Це передбачає залучення аналізування можливостей та обмежень до виконання вимог як людських, так і технічних складових проектованої системи. Таке аналізування і подальше розподілення функцій між працівниками та технікою має створювати завдання і діяльність, які позитивно впливатимуть на здоров’я, функційний комфорт і безпеку, а також на досягнення бажаного рівня продуктивності.

Відповідні ергономічні методи і методики з цього питання охоплюють схеми, засоби оцінювання, людські моделі і лабораторні тести. Розподіл функцій призводить до завдань і діяльності, які мають відповідати ергономічним принципам, визначеним у цьому стандарті.

Приклад. Перелік функцій автомата для сортування пошти охоплює: (a) подавання листів у машину, (b) зчитування адреси, (c) сортування листів за слотами призначення, (d) спорожнення листів зі слотів призначення для подальшого транспортування. За результатами аналізу рекомендовано, що (a) та (d) потрібно віднести до операторів, а (b) та (c) має автоматично виконувати машина.

Примітка. Крім принципів проектування робочих завдань EN 614–2 містить рекомендації щодо аналізу та розподілу функцій для машин.

3.5 Проектна концепція

Після того, як необхідні рішення буде прийнято, розподілені між працівниками або технічними засобами функції перетворюють у початковий концептуальний проект робочої системи (проектну концепцію), який показує структуру системи та взаємодію між її складовими. Будь-яку таку концепцію потрібно розробляти з урахуванням людиноцентричного підходу.

Функції, які виділено працівникам, потрібно перетворити в перелік вимог до проектування завдань, діяльності та організації роботи. Ці вимоги є базисом для проектування цих складових.

Ті функції, що виділено для устатковання, потрібно перетворити у перелік вимог до проектування робочого устатковання, робочих інструментів (охоплюючи програмне забезпечення), робочих місць та робочого середовища. Ці вимоги є основою для їхнього розроблення чи вибирання.

Ергономічні методи та методики, які можуть бути використані для цієї мети, охоплюють методи моделювання та аналізування завдань, масштабне моделювання та макетування, а також групове обговорення.

 

3.6 Детальне проектування (або розроблення)

3.6.1 Загальні положення

Щоб забезпечити краще розуміння сфери і потреб ергономічного проектування робочої системи, у наступних підрозділах розглянуто проектні рішення складових, які разом утворюють розроблену робочу систему.

Під час розроблення робочої системи необхідно розглянути такі складові:

– проектування організації роботи (3.6.2);

– розроблення робочих завдань (3.6.3);

– проектування діяльності (3.6.4);

– проектування робочого середовища (3.6.5);

– проектування робочого устатковання та інтерфейсів (3.6.6);

– проектування робочого простору та робочого місця (3.6.7).

Складові розроблюють з урахуванням взаємозалежності між ними.

Перелік, зазначений вище, не означає, що ця послідовність обов’язкова у процесі проектування. Для досягнення оптимальних рішень, як правило, потрібні ітерації.

Проектування системи – це гнучкий процес. На шляху від своєї концепції до її першого використання робоча система неминуче змінюється.

Процес проектування не обмежений самим етапом проектування (розроблення), а поширюється на впровадження та особливо – на початковий період використання.

3.6.2 Проектування організації роботи

Робоча діяльність окремої людини та робочі системи впливають один на одного. Потрібно визначити ступінь, до якого різні робочі системи, наприклад всередині однієї фірми, створюють обмеження й тиск на інші робочі системи, та врахувати їхній вплив на організацію роботи та всі робочі системи, а також на працівників.

Якщо це доречно, потрібно також враховувати вплив більш широких систем всередині фірми (наприклад, всередині комерційної чи виробничої компанії) або зовнішні впливи (наприклад, соціальних, культурних, регуляторних аспектів).

Необхідно визначити, наскільки взаємозв’язки між різними частинами робочої системі впливають на зовнішнє робоче навантаження, що діє на особу. Таким чином, багато з чинників, описаних у 3.6.7, також можуть мати значний вплив, якщо їх розглядати як частину способу, у якому організовано поєднання робочих процесів.

Якщо ці обмеження й тиск призводять до небажаних результатів, які стосуються вимог до системи, необхідно шукати альтернативні проектні рішення.

3.6.3 Розроблення робочих завдань

Під час перетворення функцій, виділених людині, на робочі завдання, проектувальник має досягти таких цілей:

– забезпечити, щоб виконані робочі завдання робили значимий внесок у загальну роботу системи, який має бути зрозумілим для залучених осіб;

– забезпечити, щоб виконані робочі завдання були визначені як цілі одиниці роботи, а не її фрагменти;

– визнати досвід і здібності працездатного населення;

– забезпечити застосування відповідного різноманіття навичок, здібностей та видів діяльності;

– надавати людям відповідну ступінь самостійності у вирішенні пріоритетів, темпів та процедур;

– надавати можливості для розвитку існуючих навичок та набуття нових навичок щодо відповідних робочих завдань;

– уникнути ізоляції окремих працівників, коли не існує можливостей для соціальних та функційних контактів;

– уникнути перевантаження, а також недовантаження працівника, що може призвести до зайвої чи надмірної напруженості роботи, втоми від роботи або до помилок;

– уникнути повторюваності, що може призвести до незбалансованості робочого напруження і, отже, до фізичних розладів, а також до появи відчуттів монотонності, перенасичення, нудьги або незадоволеності роботою;

– забезпечити прийнятний зворотний зв’язок із зрозумілою для тих, хто виконує робоче завдання, термінологією.

Приклад 1. Завдання для працівників колл-центру проектують так, щоб оптимізувати робочий процес та ефективність колл-центру, мінімізуючи втому та монотонність для працівників.

Приклад 2. Зростаюча кількість офісних працівників виконує роботу пізнання. Вони часто вільні виконувати свої завдання в той час і в тому місці, яким вони віддають перевагу, вдома чи в офісі. Для забезпечення правильного застосування ергономічних принципів на робочому місці вдома може знадобитися додаткове навчання.

Примітка. Див. також ISO 9241-2, ISO 10075-2 та EN 614–2.

3.6.4 Проектування видів діяльності

Види діяльності потрібно розробляти таким чином, щоб сприяти досягненню цілей робочої системи, досягаючи такого рівня вимог до працівників, що оптимізує роботу. Якщо внаслідок проектних обмежень індивідуальні завдання не можна розробити відповідно до 3.6.3, то для досягнення потрібного результату використовують проектування діяльності.

Щоб уникнути впливу погіршення, проектування робочої діяльності використовують для виправлення будь-якого дисбалансу між зовнішнім навантаженням та можливостями цільової групи.

Примітка. Див. також ISO 9241-2 та ISO 10075-2.

Загальна зовнішня робоча навантага залежить не тільки від чинників, розглянутих в інших підрозділах, наприклад у 3.6.3, але також від комбінацій окремих робочих завдань, змісту та повторюваності операцій та контролювання працівниками робочого процесу.

Якщо проектування завдань і робочої діяльності не призводять до оптимального рівня вимог, потрібно застосувати один або кілька з таких способів поліпшення якості діяльності:

– організація достатньої кількості запланованих або незапланованих перерв у праці;

– зміна виду діяльності, наприклад, ротацією робочих місць між працівниками на складальному конвеєрі чи в команді, що працює у групі;

– заміна (кількох осіб) однією людиною, яка виконує кілька послідовних завдань, що належать до однієї функції системи (розширення завдання), наприклад, виконуючи різні послідовні операції складання;

– заміна (кількох осіб) однією людиною, яка виконує послідовні завдання, що належать до різних функцій системи (урізноманітнення завдання), наприклад, виконуючи операції складання, після чого проводячи верифікація якості, а також усуваючи виявлені дефекти.

Приклад. Банк запроваджує нову систему ротації діяльності, яка дозволяє його працівникам виконувати ряд різних завдань, забезпечуючи при цьому суттєвий час для перерв.

3.6.5 Проектування робочого середовища

Робоче середовище розробляють і підтримують для мінімізації негативного впливу соціальних, фізичних, хімічних та біологічних чинників на здоров’я, безпеку та функційний комфорт працівників, а також на їхню здатність та готовність виконувати завдання, що розглядаються.

За можливості, для визначення умов потрібно використовувати як об’єктивні, так і суб’єктивні оцінки. Крім забезпечення того, щоб умови навколишнього середовища залишалися в межах параметрів, необхідних для підтримки здоров’я, безпеки та функційного комфорту працівників, потрібно також звернути увагу на те, якою мірою параметри навколишнього середовища можуть впливати на безпеку та ефективність виконання завдань. Наприклад, неприйнятний акустичний фон може маскувати звуковий сигнал або відповідне освітлення може підвищити продуктивність завдань візуального контролю. За можливості, працівник має впливати на умови свого робочої середовища (наприклад, освітлення, температуру, вентиляцію).

Очевидно, що соціальні, культурні та етнічні фактори можуть впливати на прийнятність праці та організацію роботи. Ці впливи можуть бути широкомасштабними, включаючи такі різноманітні питання, як вимоги до одягу; речовини, що використовують в процесі роботи, а також години і дні роботи. За можливості, їх слід враховувати під час розроблення робочої системи. Соціальний та сімейний чинники також можуть впливати на безпеку та продуктивність праці. Можливий спосіб удосконалення – це розроблення робочих місць, які сприяють мінімізації потенціалу людської помилки або, якщо життєво важлива концентрація працівника, надання йому додаткової соціальної підтримки.

Примітка 1. Занепокоєння з приводу особистих проблем може спричинити відволікання, яке призводить до помилок працівників.

Примітка 2. Деякі релігійні вимоги накладають обмеження на одяг або на контакт з певними тваринами.

3.6.6 Проектування робочого устатковання та інтерфейсів

Під час проектування робочого устатковання додатково до фізичних та/або механічних чинників потрібно розглядати психологічні аспекти.

Загалом, інтерфейси забезпечують прийняття рішень, передавання інформації чи спілкування між людьми та устаткованням. Їхніми основними компонентами є індикатори та органи керування. Це можуть бути звичайні пристрої або комп’ютерна апаратура та програмне забезпечення. Інтерфейси для підтримання взаємодії «людина-система» потрібно розробляти відповідно до характеристик людини.

– Інтерфейси мають надавати адекватну інформацію для забезпечення швидкого огляду, а також інформацію, що містить детальні параметри.

– Ті елементи, яких найбільше потрібно досягти, мають бути там, де їх найлегше досягти та керувати ними, а ті, які найбільше потребують спостереження, мають бути там, де їх можна легко побачити.

Для певних органів керування, наприклад, для кнопки аварійної зупинки, можливі винятки.

– Сигнали та індикатори потрібно вибирати, розробляти та розміщувати у спосіб, сумісний з характеристиками людського сприйняття та характеристиками завдання, яке необхідно виконати.

– Сигнали, дисплеї та органи керування мають функціювати так, щоб мінімізувати ймовірність людської помилки.

– Органи керування потрібно проектувати і розміщувати так, щоб вони були сумісні з характеристиками (зокрема, руху) тієї частини тіла, за допомогою якої ними будуть керувати, і завдання, яке необхідно виконати. Треба враховувати вимоги до характеристик кваліфікації, точності, швидкості та силових можливостей оператора.

– Органи керування потрібно вибирати та розміщувати так, щоб вони були сумісні зі стереотипами населення, динамікою процесу керування та його просторовим поданням. Зокрема, органи керування потрібно розташовувати достатньо близько один від одного, щоб полегшити правильне керування, коли ними працюють одночасно чи швидко.

– Органи керування потрібно розміщувати так, щоб уникнути ненавмисного приведення в дію.

– Органи керування потрібно розташовувати достатньо близько один від одного, щоб полегшити правильну роботу, коли ними керують одночасно чи швидко.

– Розташування інформаційних дисплеїв програмного забезпечення,  конструкція та функції екранних органів керування, наприклад на сенсорному екрані, також мають відповідати наведеним вище принципам, за необхідності.

Примітка 1. Інформацію щодо конструкції дисплеїв та органів керування див. ISO 9355 (усі частини) та ISO 1503.

Примітка 2. Щодо взаємодії «людина-система» див. також серію стандартів ISO 9241.

Примітка 3. Щодо центрів керування див. також серію стандартів ISO 11064.

3.6.7 Проектування робочого простору та робочого місця

3.6.7.1 Загальні положення

Конструкція робочого місця має бути такою, щоб забезпечити людям як стабільність, так і рухомість робочої пози.

Людей потрібно забезпечити основою, яка  максимально надійна, безпечна і стабільна, спираючись на яку можна докладати фізичні зусилля. Проект робочого місця, охоплюючи робоче устатковання та прилади, має враховувати також розміри та положення тіла, м’язові зусилля та рухи. Наприклад, потрібно забезпечити достатній простір, щоб дозволити виконати завдання з використанням оптимальних робочих поз і рухів, можливостей для зміни пози і забезпечення легкого доступу до робочого місця.

Положення тіла не мають спричиняти втоми від тривалої статичної м’язової напруги. Мають бути можливі зміни положень тіла.

Примітка. Деякі методи роботи, такі як робота на дому, можуть створювати особливі проблеми, оскільки проектувальник має незначний контроль або вплив на робочий простір та робоче місце працівника.

3.6.7.2 Розміри та положення тіла

Конструкція робочого місця має враховувати будь-які обмеження, які накладають розміри тіла тих, хто може його використовувати з урахуванням будь-якого одягу чи інших необхідних речей.

Під час тривалих завдань працівник має змінювати свою позу, наприклад, переходячи між сидінням, стоянням або проміжним положенням (наприклад, за допомогою крісла для сидіння/стояння). Зазвичай, сидіння краще, але згідно з робочим процесом стояння може бути необхідним. Для тривалих завдань потрібно уникати зігнутих робочих поз або поз стоячи на колінах.

Якщо потрібно підвищити м’язові зусилля, досягання точок докладання сил чи крутного моменту, створюваних тілом, має бути коротким і простим, дозволяючи займати потрібну позу та забезпечуючи необхідну опору тіла. Це стосується, зокрема, завдань, що вимагають високої точності рухів.

Приклад. Регульовані по висоті робочі поверхні можна пристосувати до розмірів тіла різних робітників, що дозволяє працювати стоячи або сидячи.

Примітка. Зміни пози і рух під час виконання завдання, за необхідності, через забезпечення перерв у роботі є корисним для запобігання втоми від роботи.

3.6.7.3 М’язові зусилля

Вимоги до зусиль мають бути сумісні з фізичними можливостями працівника і повинні враховувати наукові знання щодо взаємозв’язку між зусиллям, частотою докладання зусиль, позою, втомою від роботи тощо. Проектування діяльності має бути таким, щоб уникнути зайвого або надмірного напруження м’язів, суглобів, зв’язок, а також респіраторної та кровоносної систем.

Залучені групи м’язів мають бути достатньо потужними, щоб відповідати вимогам до зусиль. Якщо вимоги до зусиль є надмірними, потрібно долучити до робочої системи допоміжні джерела енергії чи завдання має бути перероблено для використання більш потужних м’язів.

Приклад 1. Медсестрам для переміщення пацієнтів допомагають підіймальні пристрої.

Приклад 2. Будівельникам для транспортування і складання важких конструкцій допомагають маніпулятори.

3.6.7.4 Рухи тіла

Слід встановити оптимальний баланс між рухами тіла; рух краще, ніж тривала нерухомість.

Частота, швидкість, напрямок і діапазон рухів тіла або кінцівок мають бути в межах анатомічних або фізіологічних можливостей.

Рухи з великою вимогою до точності, особливо на тривалий термін, не мають відбуватися зі значними м’язовими зусиллями.

За необхідності, виконання і структурування рухів можуть бути полегшені за допомогою допоміжних пристроїв.

Примітка. Відсутність рухів тіла може призвести до м’язового дискомфорту та болю. Робітникам, які працюють на робочих місцях з невеликою рухливістю, рекомендовано час від часу змінювати положення тіла.

3.7 Реалізація, впровадження, коригування, верифікація та валідація

Термін «реалізація» охоплює розроблення, виробництво чи придбання нового технічного проекту робочої системи та її встановлення в тому місці, де її будуть використовувати.

До «впровадження» має відноситись ретельне ознайомлення з новою робочою системою всіх зацікавлених осіб, особливо працівників (потенційних), охоплюючи надання інформації та навчання, якщо це потрібно. За можливості, долучають, чітку процедуру заміни старих принципів роботи на нові, охоплюючи систему дублювання.

Початковий період використання вважають завершальним етапом розробки (коригуванням), який має бути остаточним етапом проектування.

Тому важливо визначити необхідні зміни (їх походження, наслідки та пов’язані з ними ризики) для поліпшення процесу проектування та оптимізації функціювання робочої системи.

Примітка 1. Невиконання цього етапу часто є основною причиною деяких нещасних випадків та промислових катастроф.

Коригування можуть бути такими:

– технічні, пов’язані з пристосуванням робочої системи до кінцевого місця розташування;

– організаційні, пов’язані з урахуванням управління та розподілу ресурсів і засобів, а також місцевих процедур на різних організаційних рівнях;

– пов’язані з працівниками, що надають їм можливість застосовувати свій досвід, навички та вміння впоратися з ризиками та непередбачуваними обставинами.

Ось чому для отримання прийнятних показників важливо підтримувати етап коригування.

Документація, яка може бути використана передбачуваною групою користувачів, має бути доступною, а навчання та навчання працівників допомагає забезпечити швидку та надійну зміну професійних обов’язків. Застосування ергономічних принципів в процесі проектування мінімізує необхідність навчання. У разі необхідності для того, щоб будь-яка конструкція досягла свого повного потенціалу, потрібно надати належні навчання щодо функціювання нової робочої системи.

Діяльність з верифікації має проводитися для забезпечення того, щоб робоча система відповідала необхідним характеристикам. Ця діяльність може містити, але не обмежуватись ними, конкретні вимоги, опис окремих конструкцій та всіє робочої системи.

Процес валідації має продемонструвати, що нову робочу систему розроблено відповідно до призначення, без будь-яких шкідливих впливів на здоров’я, функційний комфорт або безпеку працівників. Якщо робоча системи є неналежною чи це негативно впливає на здоров’я, функційний комфорт або безпеку працівників, її потрібно переробити так, як описано в цьому стандарті. Треба долучати працівників до участі у валідації робочої системи. Якщо під час процесу валідації робоча система досягає своїх критеріїв ефективності за рахунок здоров’я, функційного комфорту чи безпеки працівників, вона не відповідає вимогам цього стандарту.

Примітка 2. Додаткову інформацію щодо процесів верифікації та валідації наведено в 6.4.9 та 6.4.11 ISO/IEC/IEEE 15288:2014.

4 ОЦІНЮВАННЯ ТА МОНІТОРИНГ

4.1 Загальні положення

Застосовувана належним чином, ергономіка оптимізує експлуатаційні характеристики та ефективність робочої системи без негативного впливу на здоров’я, функційний комфорт або безпеку працівників.

Після реалізації та впровадження робочої системи необхідно провести її оцінювання та моніторинг. Для того, щоб отримати загальну думку щодо результатів проектування, порівнявши очікуваний результат на початку проекту з кінцевим результатом, разом з оцінюванням в процесі розроблення (див. 3.7) також корисно виконати загальне оцінювання розробки робочої системи. Щоб уникнути довгострокових ефектів погіршення експлуатаційних характеристик системи чи здоров’я користувачів потрібно продовжувати відстежувати роботу системи. Загальне оцінювання треба проводити, коли робочий процес стабілізується.

Така оцінка має враховувати якість роботи з точки зору створення корисного базису на  робочому місці для довгострокової ефективної роботи працівників.

Оцінювання та моніторинг мають охоплювати критерії, що стосуються:

– здоров’я та функційного комфорту (4.2);

– безпеки (4.3);

– продуктивності системи (4.4);

– прийнятності у використанні (4.5);

– витрат і вигод (4.6).

На практиці це буде полягати у реєстрації проблем та досвіду для аналізування як основи коригувальних, адаптивних та профілактичних дій або подальшого розвитку робочої систем.

Примітка. Додаткову інформацію див. також у ISO 10075-3, ISO 11226, ISO 11064-7, EN 614–2, EN 1005–4 та EN 1005–5.

4.2 Здоров’я та функційний комфорт

Приклади критеріїв оцінювання стану здоров’я та функційного комфорту працівників у робочій системі:

– медичний нагляд;

– фізіологічні вимірювання;

– суб’єктивне оцінювання;

– вимірювання психологічними методами.

4.3 Безпека

Приклади критеріїв оцінювання безпеки в робочій системі:

– надійність системи стосовно безпеки;

– розподіл помилок;

– спостереження за небезпечною поведінкою;

– розподіл небезпечних випадків;

– розподіл нещасних випадків;

– виявлення небезпек і оцінювання ризику.

4.4 Продуктивність системи

Приклади критеріїв оцінювання продуктивності працівників і робочої системи:

– така якісна оцінка, як перевірка щодо дефектної продукції;

– кількісна оцінка продуктивності.

4.5 Прийнятність у використанні

Прийнятність у використанні – це критерій, за яким може бути оцінена робоча система. Для застосування концепції прийнятності у використанні потрібно ідентифікувати всі релевантні компоненти робочої системи.

Для оцінювання прийнятності у використанні, як правило, застосовують принаймні по одному вимірюванню для ефективності, продуктивності та задоволеності.

Примітка. Стосовно детального опису вимірювання прийнятності у використанні та визначення ефективності, продуктивності та задоволеності  див. ISO 9241-11.

4.6 Витрати та вигоди

Моделювання витрат і вигод може бути використано для напівкількісного оцінювання впливу нового дизайну; наприклад, витрати можна зменшити за рахунок зменшення середньої відсутності через хвороби, зменшення виробничих втрат або витрат на обслуговування. Хороші робочі місця можуть мати багато порівнянних позитивних побічних ефектів, які можна перевести в економічні вигоди.

4.7 Відповідність

Згідно з вимогами самого документа, відповідність цьому стандарту досягається:

а) задоволенням набору потреб, вимог і характеристик (3.3);

  1. b) визначенням прийнятних рекомендацій;

с) встановленням того, чи дотримано цих рекомендацій;

  1. d) якщо рекомендацій не було дотримано, пояснити, чому.

Якщо стверджується, що робоча система відповідає вимогам, і якщо відповідні рекомендації вважаються виконаними, потрібно визначити процедуру, яку було використано для визначення того, яким чином їх було виконано/дотримано.

 

 

 

 

 

 

БІБЛІОГРАФІЯ

 

1 ISO 1503 Spatial orientation and direction of movement – Ergonomic requirements

2 ISO 9241 (all parts) Ergonomics of human-system interaction

3 ISO 9355 (all parts) Ergonomic requirements for the design of displays and control actuators

4 ISO 10075 Ergonomic principles related to mental work-load – General terms and definitions

5 ISO 10075-2 Ergonomic principles related to mental workload – Part 2: Design principles

6 ISO 10075-3 Ergonomic principles related to mental workload – Part 3: Principles and requirements concerning methods for measuring and assessing mental workload

7 ISO 11064 (all parts) Ergonomic design of control centres

8 ISO 11226 Ergonomics – Evaluation of static working postures

9 ISO/IEC/IEEE 15288:2015 Systems and software engineering – System life cycle processes

10 ISO/TR 16982 Ergonomics of human-system interaction – Usability methods supporting human-centred design

11 ISO/TR 22411 Ergonomics data and guidelines for the application of ISO/IEC Guide 71 to products and services to address the needs of older persons and persons with disabilities

12 ISO 26800 Ergonomics – General approach, principles and concepts

13 ISO/IEC Guide 71 Guidelines for standard developers to address the needs of older person and persons with disabilities

14 EN 614-1:2006+A1:2009 Safety of machinery – Ergonomic design principles — Part 1: Terminology and general principles

15 EN 614-2:2000+A1:2008 Safety of machinery — Ergonomic design principles – Part 2: Interactions between the design of machinery and work tasks

16 EN 1005-4 Safety of machinery – Human physical performance – Part 4: Evaluation of working postures and movements in relation to machinery

17 EN 1005-5 Safety of machinery – Human physical performance – Part 5: Risk assessment for repetitive handling at high frequency

18 EN 12464-1 Light and lighting – Lighting of work places – Part 1: Indoor work places

19 EN 16710-2 Ergonomics methods – Part 2: A methodology for work analysis to support design

20 OHSAS 18001 Occupational health and safety management systems. Requirements

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток НА

(довідковий)

ПЕРЕЛІК НАЦІОНАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ,

ІДЕНТИЧНИХ ЄВРОПЕЙСЬКИМ ТА МІЖНАРОДНИМ НОРМАТИВНИМ

ДОКУМЕНТАМ, ПОСИЛАННЯ НА ЯКІ Є В ЦЬОМУ СТАНДАРТІ

 

ДСТУ EN ISO 10075-3:2017 (EN ISO 10075-3:2004, IDT;                       ISO 10075-3:2004, IDT) Ергономічні принципи визначення психічної робочої навантаги. Частина 3. Принципи та вимоги, що стосуються методів вимірювання та оцінювання

ДСТУ EN ISO 10075-2:2004 Ергономічні принципи визначання психічної робочої навантаги. Частина 2. Принципи проектування                               (EN ІSO 10075-2:2000, ІDT)

ДСТУ EN ISO 11064-2:2013 Ергономічне проектування центрів керування. Частина 2. Принципи організації блоків керування                   (EN ІSO 11064-2:2000, ІDT)

ДСТУ EN ISO 11064-3:2017 (EN ISO 11064-3:1999; AC:2002, IDT;        ISO 11064-3:1999; Cor.1:2002, IDT) Проектування центрів керування ергономічне. Частина 3. Компонування приміщень керування

ДСТУ EN ISO 11064-5:2017 (EN ISO 11064-5:2008, IDT;                       ISO 11064-5:2008, IDT) Проектування центрів керування ергономічне. Частина 5. Засоби відображення інформації та органи керування

ДСТУ EN ISO 11064-7:2017 (EN ISO 11064-7:2006, IDT;                        ISO 11064-7:2006, IDT) Проектування центрів керування ергономічне. Частина 7. Принципи оцінювання центрів керування

ДСТУ ISO 11064-1:2009 Проектування центрів керування ергономічне. Частина 1. Принципи проектування (ІSO11064-1:2000, ІDT)

ДСТУ ISO 11064-4:2009 Проектування центрів керування ергономічне. Частина 4. Компонування та розміри автоматизованих робочих місць    (ІSO 11064-4:2004, ІDT)

ДСТУ ISO 11064-6:2013 Ергономічне проектування центрів керування. Частина 6. Вимоги до середовища центрів керування (ІSO 11064-6:2005, ІDT)

ДСТУ ISO 11226:2009 Ергономіка. Оцінювання статичних робочих поз (ІSO 11226:2000, ІDT)

ДСТУ ISO/IEC/IEEE 15288:2016 (ISO/IEC/IEEE 15288:2015, IDT) Інженерія систем і програмного забезпечення. Процеси життєвого циклу систем

ДСТУ EN 614-1:2018 (EN 614-1:2006+A1:2009, IDT) Безпечність машин. Ергономічні принципи проектування. Частина 1. Термінологія та загальні принципи

ДСТУ EN 614-2:2018 (EN 614-2:2000 + A1:2008, IDT) Безпека машин. Ергономічні принципи проектування. Частина 2. Взаємозв’язок між проектуванням машин і робочих завдань

ДСТУ EN 1005-4:2016 (EN 1005-4:2005+A1:2008, IDT) Безпечність машин. Фізичні можливості людини. Частина 4. Оцінювання робочих поз і рухів, пов’язаних з машиною

ДСТУ EN 1005-5:2017 (EN 1005-5:2007, IDT) Безпечність машин. Фізичні можливості людини. Частина 5. Оцінювання ризику частого повторюваного маніпулювання

ДСТУ EN 12464-1:2016 (EN 12464-1:2011, IDT) Світло та освітлення. Освітлення робочих місць. Частина 1. Внутрішні робочі місця

ДСТУ OHSAS 18001:2010 Системи управління гігієною та безпекою праці. Вимоги (OHSAS 18001:2007, ІDT).

 

 

Страницы