Home » Концептуальні положення з розвитку вітчизняного дизайну

Концептуальні положення з розвитку вітчизняного дизайну

Світова практика засвідчує потужний вплив дизайну на підвищення рівня економіки, культури, покращення соціальних умов життя людини. В той же час, на тлі динамічного розвитку дизайну у багатьох країнах світу, стан справ у сфері вітчизняної дизайн-ергономічної діяльності залишається незадовільним. Попри здійснення за часи державної незалежності України низки організаційно-просвітницьких і науково-творчих заходів, спрямованих на розбудову цілісної національної системи дизайну, її здійснення так і не відбулося. На відміну від зрушень, що мали місце у 1996-1997 роках, коли, реагуючи на ініціативу Національного НДІ дизайну, провідних дизайнерів України інших установ, Кабінетом Міністрів України були прийняті і частково реалізовані Постанови від 30 липня 1996 року № 876 “Про Раду з дизайну” та від 20 січня 1997 року № 37 “Про першочергові заходи з розвитку національної системи дизайну та ергономіки і впровадження їх досягнень у промисловому комплексі, об’єктах житлової, виробничої і соціально-культурної сфер”, сучасна ситуація характеризується повною відсутністю координованих дій між професійною дизайнерською спільнотою, з одного боку, і гілками влади, сферами виробництва, бізнесу, культури, – з іншого.

Системний аналіз досліджень останніх років у галузі дизайну, ергодизайну, ергономіки визначає такі основні причини, що затримують розвиток національного дизайну:

— відсутність цілеспрямованої державної політики в сфері дизайну та ергономіки, насамперед, за напрямом “промисловий дизайн”;

— недостатнє відображення в законодавчих та нормативних актах України ролі “людського чинника” і пов’язаних із ним питань оптимізації середовища життєдіяльності людини за допомогою засобів дизайн-ергономічного проектування;

— низький рівень використання існуючих можливостей дизайну у вирішенні проблем підвищення якості та конкурентоспроможності товарної продукції і послуг;

— недостатній розвиток інфраструктури національної системи дизайну, насамперед, регіональних і галузевих дизайн-центрів;

— недостатня ефективність системи дизайнерської освіти, її невідповідність потребам соціально-економічного розвитку країни та сучасним вимогам гуманізації виробництва;

— недостатній розвиток теорії та методології вітчизняного дизайну;

— неефективність інформаційної політики у сфері дизайну та ергономіки, відсутність українського дизайну на світовому ринку дизайнерських послуг.

Усунення цих причин потребує державної підтримки, координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, і не може бути здійснене лише силами галузевих або регіональних дизайнерських структур.

Такий стан справ негативно відбивається на усіх сферах життя суспільства і потребує якнайскорішого виправлення. На жаль, в Україні досі не визначено організаційного центру, який мав би розробляти та здійснювати заходи щодо виходу дизайну з кризового стану. Проблематичним виглядає майбутнє українського дизайну і в контексті перспектив його інтеграції в простір світової проектно-художньої культури. Недостатній рівень професійної підготовки дизайнерських кадрів, обмаль конкурентоспроможних технологій, на які вітчизняний дизайн міг би розраховувати в умовах жорсткої конкуренції з розвиненими країнами Європи і світу, тільки посилюють організаційні, економічні і соціокультурні проблеми входження і адаптації України до світових ринків.

Розбудова заходів державної політики в сфері дизайну має починатися з розробки національної програми розвитку українського дизайну (далі Програма), реалізацію якої доцільно очікувати найближчі 5 років.

Об’єктивними чинниками, що обумовлюють необхідність розроблення і реалізації національної Програми розвитку дизайну в Україні є:

— стрімкий ріст процесів глобалізації світової економіки і культури, що обумовлює вимоги гуманізації середовища життєдіяльності людини і формування власної, національно орієнтованої моделі дизайн-діяльності;

— прагнення щодо покращення якості життя українського народу, зокрема шляхом застосування засобів дизайну та ергономіки при розробленні товарів для внутрішнього ринку, а також при створенні об’єктів у сферах виробництва, побуту, відпочинку;

— необхідність підвищення конкурентоспроможності вітчизняної товарної продукції і послуг у зв’язку зі вступом України до СОТ, а також із намаганням держави долучитися до процесів європейської інтеграції;

— спрямування культурного та науково-освітянського векторів України на загальноєвропейські стандарти і, відповідно, вирішення проблем підвищення безпечності та якості товарів і середовища життєдіяльності людини, створення єдиного “нормативного поля” у цих сферах;

— необхідність збереження національних традицій культури в умовах уніфікації виробництва, втілення інноваційних технологій проектування, надання “європейського візуального образу” об’єктам предметно-просторового середовища українських міст та селищ;

— врахування екологічних вимог при проектуванні промислових виробів та інших об’єктів дизайн-діяльності.

Координаторами та відповідальними виконавцями цієї Програми можуть стати такі провідні науково-освітні установи як Український НДІ дизайну та ергономіки і Харківська державна академія дизайну і мистецтв за участю відповідних структур Міністерства освіти і науки України, Міністерства промислової політики України, Міністерства культури України, Спілки дизайнерів України, Всеукраїнської ергономічної асоціації.

Основною проблемою, на вирішення якої має бути спрямована Програма, є залучення вітчизняного дизайну в загальний механізм соціально-економічного розвитку України, а також подолання його відставання від дизайну у провідних країнах світу.

Мета Програми – створення правових, економічних та організаційних умов для розвитку національного дизайну як ефективного засобу формування гармонійного, естетично повноцінного середовища життєдіяльності людини.

Програма повинна передбачати визначення соціально-економічних і організаційно-технічних засад реалізації державної політики з розбудови ефективної системи дизайн-ергономічного забезпечення діяльності госпо-дарського комплексу України, створення візуального образу сучасної європейської держави, підвищення якості життя населення України.

Програма повинна відповідати пріоритетним напрямкам державної політики України, а її виконання ґрунтуватися на державній підтримці національного дизайну в умовах конкурентного економічного середовища, реалізації політики соціально-економічного зростання, інтеграції України у світовий економічний простір.

Світовий досвід, який є головним аргументом на користь необхідності розроблення стратегії розвитку дизайну в Україні, свідчить про такі основні шляхи становлення національних систем дизайну.

Перший – створення спеціальних (переважно державних) органів з розвитку і координації дизайнерської діяльності, що здійснюють цілеспрямовану державну політику в галузі дизайну, визначають і формують напрямки робіт відповідно до державних пріоритетів, координують діяльність різноманітних професійних, навчальних, культурних установ і дизайн-центрів. Так, у Великій Британії ще з 1944 року діє Британська рада з дизайну, запроваджена посада міністра із справ дизайну, реалізується програма дизайнерського забезпечення розвитку промисловості, створено Національний банк даних дизайну. Подібні органи державної підтримки та координації розвитку національного дизайну існують в Швеції, Данії та деяких інших розвинутих країнах. Елементи вказаної моделі прийняті до застосування і у Польщі.

Ефективність такого підходу обумовлена багаторічним формуванням національної системи дизайну і ефективною взаємодією урядових органів під час її створення, налагодженими зв’язками з середнім та малим бізнесом. Доцільність застосування цього варіанту розвитку дизайну в умовах України, через низький рівень взаємодії державних інституцій та, головне, відсутності в державних структурах необхідного фахового потенціалу, на сьогодні проблематична. Але це не означає неможливість його втілення у перспективі.

Другий – домінування у сфері визначення і реалізації пріоритетів розвитку дизайну недержавних об’єднань (з подальшою реалізацією їх пропозицій державними структурами). Це притаманно дизайну США, який традиційно вважається “невід’ємною частиною американського способу життя” і формується переважно бізнесовими та громадськими структурами при загальній державній координації цього напрямку діяльності. Тісний зв’язок з дизайном в Японії. При японській Раді сприяння дизайну функціонують галузеві дизайн-центри, які взаємодіють з Національним комітетом з охорони авторських прав дизайнерів, Комітетом з оцінювання якості виробів тощо.

В країнах Європейського співтовариства розробляється загально-європейська концепція широкої підтримки дизайну з залученням установ різних форм власності. Реалізацію рішень покладено на Єврокомісію.

Продуктивність такого підходу до розвитку національного дизайну обумовлена наявністю в цих країнах розвиненої мережі впливових недержавних дизайнерських організацій, які в Україні лише створюються. Це унеможливлює наразі формування дієвої системи національного дизайну у такий спосіб.

Третій можливий варіант розв’язання проблеми – формування національної системи дизайну шляхом поєднання потенціалів існуючих державних інституцій, недержавних дизайнерських структур різних форм власності та дизайнерських громадських організацій. Цього варіанту дотримуються і наші найближчі сусіди, які демонструють останнім часом значні темпи асиміляції свого дизайну у систему міжнародної дизайнерської діяльності, що дозволяє ефективно використовувати досягнення світового дизайну на користь їхніх держав.

Такий підхід на даний час є найбільш прийнятним в українських реаліях. В умовах сучасної України він дозволяє створити гнучку систему дизайн-ергономічного забезпечення розвитку господарського комплексу і соціально-культурної сфери.

Досвід розвинених кран свідчить також про те, що на етапі розвитку ринкових відносин необхідно забезпечити гнучкість дизайн-ергономічної системи. Підвищення рівня її адаптованості до нових умов господарської діяльності може бути досягнуто, в першу чергу, за рахунок формування відносно автономних дизайн-ергономічних служб. В умовах України такі служби, насамперед, доцільно формувати у великих промислових центрах на базі діючих провідних дизайнерських установ, регіональних структур Спілки дизайнерів України та Всеукраїнської ергономічної асоціації. Сукупність вказаних регіональних та галузевих структур складатиме функціональну основу єдиної всеукраїнської системи дизайн-діяльності. Її організаційно-координаційними та робочими органами мають стати:

  • Рада з дизайну при Кабінеті Міністрів України як державний орган з розроблення національної стратегії розвитку вітчизняного дизайну;
  • організаційно-координуючий центр – на рівні профільного міністерства;
  • науково-методичний центр – як головна організація з розробки наукових засад дизайн-ергономічної діяльності, теорії та методики дизайну;
  • заклади з підготовки і перепідготовки дизайнерських та ергономічних кадрів;
  • регіональні (обласні) дизайн-ергономічні центри та галузеві дизайн-ергономічні центри (служби);
  • міжгалузеві дизайн-ергономічні центри за напрямками дизайн-ергономічної діяльності (зі зразками дизайнерських трендів, виробів “екодизайну” та високих технологій, еталонами кольорів, декоративно-захисних покриттів та ін.);
  • технічний комітет зі стандартизації в галузі дизайну та ергономіки тощо.

Враховуючи рівень соціально-економічних відносин, що сформувалися в Україні, та спираючись на світовий досвід, оптимальним (як організаційно, так  і змістовно) слід визнати третій шлях розвитку вітчизняного дизайну. Реалізацію цього шляху доцільно здійснювати у два етапи. На першому етапі слід прийняти і реалізувати відносно короткострокову програму розвитку національного дизайну на найближчі 5 років. За умови її  успішного виконання доцільно переходити до другого етапу. На цьому етапі має бути розроблена цільова міжгалузева державна програма з дизайну, що створювала б умови і базувалась на методології органічної асиміляції професійних механізмів дизайну і ергономіки у певні галузі народного господарства, культуру, освіту.

Акцентуємо увагу на першому етапі – програмі розвитку національного дизайну – його змісті та напрямках реалізації, повідомляючи, що отримані результати визначають шляхи і напрямки другого етапу становлення вітчизняного дизайну.

Головними завданнями 1-го етапу розбудови дизайнерської діяльності (орієнтовно 2015-2019 роки) мають стати:

— удосконалення законодавчої і розвиток нормативно-правової бази;

— підвищення якості та розвиток професійної освіти в галузі дизайну;

— пріоритетний розвиток напрямку “промисловий дизайн”;

— розробка та реалізація першочергових дизайн-програм соціального та галузевого спрямування, зокрема: дизайну середовища міст та населених пунктів, транспортної системи та об’єктів її інфраструктури;

— розбудова мережі та забезпечення функціонування регіональних дизайн-центрів;

— налагодження стабільних взаємовигідних стосунків між представниками підприємницької діяльності та структурами дизайн-ергономічної діяльності;

— підтримка молодої генерації дизайнерів шляхом залучення до конкурсів, виставок, проектних семінарів, підготовки до вступу у Спілку дизайнерів України, надання творчих стипендій, направлення на стажування і таке інше;

— створення системи інформаційного забезпечення дизайнерської діяльності, популяризація досягнень і можливостей національного дизайну серед широких верств населення;

— розвиток міждержавного співробітництва та міжнародних професійних зв’язків.

Виконання цих завдань, спрямованих на активізацію розвитку вітчизняного дизайну та, як результат, на створення ефективно діючої системи дизайн-ергономічного забезпечення господарського комплексу України і соціально-культурної сфери, доцільно здійснювати на основі:

  • створення нормативно-правових засад із забезпечення економічної привабливості, стимулювання розвитку дизайнерської діяльності, залучення позабюджетних коштів для проведення дизайн-ергономічних розробок;
  • поновлення діяльності Ради з дизайну при Кабінеті Міністрів України, як координуючого органу у сфері дизайн-ергономічного забезпечення розвитку господарського комплексу;
  • формування експертних рад з проблем дизайну при зацікавлених центральних органах виконавчої влади (насамперед, при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України, Міністерстві освіти і науки України, Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України, Міністерстві інфраструктури України);
  • збільшення фінансування з держбюджету на виконання наукових досліджень та прикладних розробок в провідних дизайнерських установах відповідно до Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність»;
  • надання конкурсної підтримки науковим, провідним проектним установам, ВНЗ, які здійснюють інноваційні розробки в галузі дизайну та ергономіки, зокрема, на розвиток профільних лабораторій, студій, кафедр дизайнерських ВНЗ;
  • розширення практики створення науково-навчальних дизайн-центрів;
  • удосконалення механізмів організації проектної, наукової та освітньої діяльності у галузі дизайну та ергономіки.

Державна політика в галузі дизайну має сприяти (зокрема фінансово) реалізації  робіт за нижченаведеними основними напрямками

 1 УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ І РОЗВИТОК НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ

Удосконалення законодавчої бази передбачає внесення в діючі законодавчі акти (насамперед, закони України «Про культуру», «Про архітектурну діяльність», «Про благоустрій населених пунктів», «Про охорону прав на промислові зразки» тощо) доповнень і змін, які забезпечать всебічне врахування “людського чинника” під час професійної, побутової діяльності і в сфері відпочинку  такими основними складовими:

— організація робіт в галузі дизайн-ергономічного забезпечення господарського комплексу, освітньої і соціально-культурної сфер;

— формування дизайн-ергономічних вимог щодо безпечної професійної діяльності людини, безпечності основних видів промислової продукції, об’єктів штучного середовища, системи послуг, систем візуальної інформації тощо;

— розроблення дизайнерських критеріїв якості середовища життєдіяльності людини (виробничого, побутового, спортивно-оздоровчого, навчального і т. ін.);

— розроблення методів дизайн-ергономічного оцінювання (експертизи) якості промислової продукції;

— гармонізація національної нормативної документації в галузі дизайну та ергономіки з європейськими та міжнародними стандартами.

У найближчій перспективі доцільне також розроблення й прийняття Закону України “Про дизайнерську діяльність”.

Нормативне забезпечення робіт в галузі дизайну та ергономіки має на меті створення та розвиток відповідної нормативної бази, її гармонізацію з вимогами директив Європейського союзу, міжнародних стандартів, а також розроблення необхідних нормативних актів з проблем ергодизайнерської діяльності, оптимізації середовища життєдіяльності людини, підвищення якості і конкурентоспроможності промислової продукції.

Згідно з вітчизняними і міжнародними пріоритетами в сфері стандартизації, першочерговими є роботи з безпеки та екологічності життєдіяльності, дизайну інформаційних технологій, ресурсозбереження, забезпечення якості продукції. Відповідно до цього роботи з комплексної стандартизації в галузі дизайну та ергономіки мають реалізуватися за такими напрямками:

  1. Науково-дослідне і методичне забезпечення нормативної бази:

— аналіз директив ЄС з метою встановлення пріоритетів ергодизайнерських нормативних документів та їх вимог до промислової продукції України; розроблення пропозицій щодо введення відповідних вимог в НД різних категорій, оцінювання соціально-економічних наслідків їх застосування;

— формування дизайн-ергономічних показників якості, методів їх вимірювань і оцінювання, принципів вибору дизайн-ергономічних показників якості для конкретних груп продукції;

— формування і класифікація номенклатури дизайн-ергономічних показників якості з урахуванням функціонального призначення виробів, структури споживчих властивостей і показників якості продукції. При цьому розробляються принципи класифікації і методичні основи вибору номенклатури дизайн-ергономічних показників для певної продукції.

  1. Гармонізація з міжнародними стандартами та їх пряме застосування полягає у гармонізації стандартів EN, ISO, IEC з вимогами національної стандартизації і розробленні нових національних стандартів, гармонізованих із стандартами цих організацій. Документи цього розділу охоплюють такі аспекти, як загальні дизайн-ергономічні принципи, безпечність машин, вимоги до проектування робочих систем і машин, дизайн-ергономічні вимоги до робочих місць з відеотерміналами, вимоги до різних умов праці, системи візуальних і звукових сигналів небезпеки та ін. Зазначимо, що ці роботи, направлені на створення безпечних комфортних і високопродуктивних умов праці людини, а відтак відповідають пріоритетам міжнародної стандартизації.

Відсутність належної координації робіт із стандартизації в межах СНД і Митного союзу може призвести (і, часом, призводить) до несумісності процесів оцінювання якості промислової продукції, складностей з її сертифікацією, митними проблемами. Це, у свою чергу, створює бар’єри в торгівлі на цьому напрямку. Щоб запобігти зазначених негативних наслідків, потрібно здійснювати заходи з гармонізації нормативної документації, що належить до сфери дизайн-ергономічного оцінювання якості промислової продукції цих співтовариств.

  1. Актуалізація чинного фонду стандартів направлена на формування і розвиток цілісної системи стандартів в сфері дизайну і ергономіки на підставі врахування поточних і перспективних потреб економіки України із збереженням вимог, зафіксованих в міждержавних нормативних документах. Вона полягає у внесенні поправок та змін у діючи стандарти, а також заміні досі діючих ГОСТ на ДСТУ.
  2. Оптимізація умов доступу до діючих національних і міжнародних нормативних документів широкого кола зацікавлених осіб шляхом створення комфортної форми їх реалізації як в паперовому так і в електронному вигляді.
  3. Розроблення нових національних стандартів України, що враховували б вимоги і завдання нормативного забезпечення всебічного підвищення якості і конкурентоспроможності усіх груп промислової продукції.

Ці роботи передбачають розроблення цілісної системи стандартів з дизайн-ергономічного оцінювання (експертизи) якості промислової продукції; розроблення нормативної документації в сфері дизайну і ергономіки, пов’язаної із системою стандартів ЕСКД для всіх стадій проектування виробів і їх впровадження у виробництво; вдосконалення дизайн-ергономічними засобами тари і паковання; впровадження досягнень дизайну і ергономіки в об’єкти житлової і соціально-культурної сфер, формування дизайн-ергономічних вимог до зовнішньої і внутрішньої реклами, реклами в електронних засобах інформації; систем візуальної інформації і орієнтації; створення стандартів з колірного асортименту емалей, фарб, кольорових пластмас тощо.

Разом з тим аналіз розроблених нормативних документів демонструє відсутність міжгалузевої координації робіт зі стандартизації в галузі дизайну та ергономіки, що призводить до непорозумінь в оцінюванні якості промислової продукції, труднощів з її сертифікацією, створення додаткових бар’єрів у торгівлі між країнами. Міжгалузеве узгодження та гармонізація нормативних документів в цій сфері дозволило б усунути подібні перепони.

 

2 ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ТА РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ, НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ В ГАЛУЗІ ДИЗАЙНУ

Без створення ефективної системи підготовки і перепідготовки фахівців з дизайну та ергономіки подальший розвиток національного дизайну неможливий. Стратегічна основа цього напрямку робіт – це розроблення і реалізація заходів з безперервної дизайн-ергономічної освіти, найважливішим показником ефективності якої повинен стати чинник трансферу ідей проектної культури у всі рівні громадської свідомості.

Основним чинником реалізації вказаного напрямку є створення системи початкової підготовки з основ прикладної творчості та дизайнерської діяльності. Відкриття гімназій, ліцеїв, коледжів, збільшення кількості комп’ютерних класів дає можливість більш вільно оперувати змістом навчальних програм і планів, виділяючи необхідний час та інструментарій для оволодіння основами дизайнерської творчості.

Ситуація, яка склалася в Україні з підготовкою фахівців з дизайну, обумовлює доцільність впровадження дворівневої системи, яка найбільше відповідає вимогам безперервної дизайн-освіти – загальної та професійної. Змістовна основа першого рівня – оволодіння загальними знаннями щодо проблем матеріальної і проектно-художньої культури, генезис і розвиток її естетичної складової. В організаційному плані загальноосвітній рівень нині є найменш освоєним і тому потребує розвитку у складі спеціальних програм та реалізації за допомогою засобів мас-медіа, просвітницьких організацій, різних громадських  закладів і установ.

Другий, професійний рівень дизайнерської освіти передбачає цілеспрямовану підготовку фахівців, що безпосередньо працюють у сферах дизайнерської практики, науки, освіти. Це потребує створення стабільно функціонуючої системи підготовки і перепідготовки фахівців з дизайну та ергономіки на засадах впровадження загальнодержавної програми з освіти в галузі дизайну та ергономіки, яка передбачає:

— оволодіння початковими знаннями щодо проблем матеріальної і проектної культури, її естетичної складової шляхом формування початкових уявлень про дизайн (в дитячих закладах, молодших класах загальноосвітніх шкіл, спеціальних школах-студіях);

— оволодіння основами дизайну (в загальноосвітніх та художніх школах, непрофільних середніх та вищих навчальних закладах);

— професійну підготовку дизайнерів і ергономістів освітньо-кваліфікаційних рівнів “бакалавр” та “магістр” у вищих навчальних закладах на відповідних факультетах, кафедрах, а також підготовку фахівців вищої наукової кваліфікації – кандидатів та докторів наук.

Первинною підставою для розроблення науково обґрунтованих пропозицій з оптимізації системи дизайн-ергономічної освіти є аналіз кількісної складової її структури з відокремленням ВНЗ III-IV та I-II рівнів. Таке системне розмежування потрібне задля об’єктивного оцінювання співвідношення кількості потенційних фахівців, що підготовлені до роботи на організаційно-творчому та науково-педагогічному рівні (інтегратори ідей, координатори проектних колективів, проектувальники об’єктів, викладачі ВНЗ, дослідники) і на рівні фахівців-виконавців (сегмент візуалізації та інформаційно-технічного обслуговування проектної діяльності).

В той же час, кількість ВНЗ, факультетів, кафедр, відділень дизайнерського спрямування протягом останніх років мало стабільну тенденцію зростання. На сьогодні підготовку дизайнерів здійснюють біля 40 ВНЗ III-IV рівнів акредитації і понад 30 навчальних закладів I-II рівня (не враховуючи численних філій Київського національного університету культури і мистецтв та Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”). За неповними даними на квітень 2013 року загальна кількість навчальних осередків дизайнерського спрямування (державної і приватної форм власності) сягнула понад – 100. Співвідношення ВНЗ III-IV рівнів до ВНЗ I-II рівнів акредитації коливається в межах 60-65%. З цього можна зробити висновок, що відставання від країн Заходу за кількістю випускників-дизайнерів на душу населення, яке мало місце на кінець 1990-х років, подолано. Залишилося головне – підвищити якість підготовки фахівців і навчитися ефективно використовувати вже набутий дизайн-ергономічний потенціал у виробничій, соціально-культурній та науково-освітянській сферах нашої держави. Зрозуміло, що також слід подолати факти безглуздого нарощування нових осередків дизайнерської освіти, які штучно створюються на базі непрофільних ВНЗ задля підвищення конкурсів на хвилі популярності професії.

Отже, з метою підвищення якості дизайн-ергономічної освіти і покращення її науково-методичного забезпечення потрібно:

— провести цілеспрямоване прогноз-дослідження реальної потреби різних галузей виробництва, суспільних сфер та регіонів в дизайн-ергономічних кадрах;

— спираючись на передовий зарубіжний досвід, здійснити моделювання макросистеми національної дизайн-ергономічної освіти. Відповідно до результатів моделювання відкоригувати стандарти освіти і впровадити їх у ВНЗ відповідного профілю після проходження процедури обов’язкових позачергових акредитацій із залученням незалежних професійних експертів, зокрема зі складу новообраних членів Ради з дизайну при КМУ;

— окреслити необхідну кількість і профільну спрямованість базових ВНЗ з дизайну та підпорядкувати під їх науково-методичний контроль діяльність інших навчальних закладів вказаного профілю;

— визначити головні осередки розвитку прикладної ергономіки та синхронізувати їх науково-експериментальну спрямованість із тематикою галузевих дизайн-програм та актуальних дизайн-розробок.

Кількісні показники окреслюють зовнішні параметри системи дизайн-ергономічної освіти в Україні лише поверхово. Значно важливішими є показники змісту і якості підготовки фахівців за цими напрямками. Їх підрахунок неможливо здійснити суто арифметично або на підставі даних статистики. Стан цієї складової залежить як від людських ресурсів, так і від матеріально-технічного, науково-методичного та інформаційного забезпечення освітянської галузі в цілому і кожного конкретного ВНЗ, зокрема. Передумовою поліпшення цього стану має стати зупинення хаотичних процесів на загальнодержавному рівні та нескоординованих дій в середині самої освітянської галузі.

На сьогодні однозначно потрібна активізація теоретичних робіт в галузі дизайну. Але вони мають бути не узагальнено теоретизованими, а такими, що вказують конкретні шляхи вирішення основних завдань у сфері дизайн-діяльності і окреслюють наступні кроки в розвитку наукових теорій і методик.

Насамперед, слід визначити пріоритетні напрями і форми розвитку вітчизняного дизайну. Українські науковці мають відповісти на низку актуальних питань, а саме: як зробити український дизайн ефективним для вітчизняної економіки і привабливим для світового ринку? Як сформувати особливу візуальну мову українського дизайну – водночас сучасну і художньо виразну, з ознаками надбань національної культури? Які засоби дозволять органічно залучити український дизайн до еволюційних процесів світової проектної культури і високотехнологічного виробництва товарів? На деякі питання вчені наукових шкіл України вже намагалися відповісти своїми дослідженнями, визначаючи особливості становлення та перспективи розвитку українського дизайну, аналізуючи національні та глобалізаційні аспекти світової художньо-проектної культури кінця XX – початку ХХI століть. В сучасних монографіях та інших публікаціях вже мало місце наукове обґрунтування нових підходів з урахуванням як особливостей окремих регіонів, так і певних гілок дизайну. Застосування нових проектних технологій і засобів формотворення віддзеркалювалося в дисертаційних дослідженнях за напрямами промислового і графічного дизайну, дизайну середовища, дизайну одягу і тканин. Активна увага повинна приділятися питанням  наукового забезпечення мультимедійного дизайну, розробці Web-сайтів, методам використання комп’ютерної графіки в дизайн-проектуванні і т. ін.

Окреслюючи проблеми розвитку системи вітчизняної науки в сфері дизайну, необхідно мати на увазі й удосконалення її ергономічної складової. Уявлення про ергономіку як прикладну, «обслуговуючу» дисципліну, що застосовується дизайнерами виключно для надання об’єкту розробки якостей антропометричного комфорту, безнадійно застаріли. Традиційна форма урахування дизайнером ергономічних норм і правил має поступитися місцем принципам «вростання» ергономіки усередину проектно-творчого процесу.

У зв’язку із викладеним доцільно:

— активізувати розвиток системи підвищення кваліфікації та перекваліфікації в галузі дизайну та ергономіки (насамперед – за напрямом промислового дизайну);

— удосконалити систему кваліфікаційних вимог до дизайнерів;

— розширити практику підготовки дизайнерів вищої кваліфікації в провідних закордонних навчальних закладах;

— проаналізувати якість існуючих і розробити низку нових підручників, навчальних і методичних посібників, навчальних програм з дизайну і ергономіки із застосуванням комп’ютерних та інтерактивних методик, сучасних засобів друку тощо;

— розробити нові освітні стандарти відповідно до вимог входження до європейського науково-освітнього і економічного простору.

Також необхідно:

— провести позачергову акредитацію всіх непрофільних ВНЗ, які здійснюють підготовку фахівців за спеціальністю „Дизайн”. До складу акредитаційно-рейтингових комісій ввести провідних фахівців базових академій дизайну і мистецтв України, УкрНДІ дизайну та ергономіки, Спілки дизайнерів України. Факультети і кафедри тих навчальних закладів, які не пройдуть акредитації, розформувати, а студентів (і, частково, викладацький склад) перерозподілити до більш потужних і рейтингових ВНЗ;

— в масштабах загальнонаціональної системи дизайнерської освіти встановити оптимальне процентне співвідношення спеціалізацій, яке відповідає реальним потребам суспільства на найближче десятиліття, а саме: промисловий дизайн (зокрема предметний дизайн, дизайн меблів тощо) – 25-30%; дизайн предметно-просторового середовища (зокрема промисловий інтер’єр, виставки, експозиції) – 25-30%; графічний дизайн і паковання – 20-25%; дизайн мультимедіа – 12-15%; дизайн тканини і одягу – 10-12%; дизайн-менеджмент – 8-10%;

— на базі найбільш потужних наукових установ – УкрНДІ дизайну та ергономіки, ВНЗ – Академій дизайну і мистецтв і організацій Спілки дизайнерів України, створити, насамперед, у містах Київ, Харків, Львів, Дніпропетровськ навчально-науково-виробничі Дизайн-центри з банками кращих зразків, інформаційно-довідковими і патентними бюро, службами забезпечення реалізації договорів на дизайн-ергономічні розробки;

— заснувати всеукраїнський науково-теоретичний і практичний ілюстрований журнал (на зразок російського “Технічної естетики”, або польського ‘2+3 D’) з найвищим фаховим рівнем редакційної колегії;

— з метою більш активної інтеграції науки і проектної творчості започаткувати проведення регулярних всеукраїнських конференцій і конкурсів за напрямом “Ергодизайн”.

Державна політика в галузі дизайну повинна бути спрямована на пріоритетний розвиток тих видів дизайну, які мають високий соціально-економічний ефект, але на цей час, в силу різних причин (зокрема продовження структурної перебудови економіки) не забезпечені необхідною матеріально-фінансовою базою. В умовах українського сьогодення це, насамперед, стосується промислового дизайну. Досвід розвинених країн свідчить про те, що не тільки рівень «популярності» того або іншого виду дизайну має вирішальне значення для розвитку країни. Державні інституції зазвичай підтримують такі напрямки дизайн-ергономічної діяльності, що надають економіці  прискореного розвитку, іміджу держави – статус передової, її населенню – відчуття задоволення якістю життя. Вони передусім відповідають повсякденним потребам населення всередині самої країни. З їх освоєнням також пов’язані загальні можливості зростання рівня цивілізованості, підвищення якості і комфортності життя, що, в свою чергу, сприяє підвищенню самооцінки і зростанню патріотизму громадян.

Фактично, йдеться про ті ознаки, що традиційно притаманні високорозвиненим суспільствам. Досвід країн з постіндустріальною економікою, свідчить, що комфортне середовище життєдіяльності створювалося переважно завдяки дизайну і його ідеологічним принципам, згідно яких на першому місці стоїть увага до споживача і його «життєвих дрібниць». В кінцевому рахунку це і привело до значного зростання якості життя в цих країнах.

Формування державної політики саме під таким кутом значно наблизило б рівень якості життя пересічного українця до сучасних світових стандартів. Відповідно, це потребує суттєвої активізації всього проектного загалу, зокрема найбільш впливових видів дизайну.

3 ПРІОРИТЕТНИЙ РОЗВИТОК ОСНОВНИХ НАПРЯМКІВ ДИЗАЙНЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Розвиток промислового дизайну. В усіх провідних країнах світу промисловий дизайн був і залишається базовим різновидом проектно-художньої діяльності. Під впливом науково-технічних і соціокультурних трансформацій останніх років він усе менше походить на ту дисципліну, яку викладали в навчальних закладах у другій половині ХХ століття. Відповідно до зміни властивостей продуктів промислового виробництва суттєво змінилися оперативний простір, межі впливу і перелік об’єктів промислового дизайну. Зросла цінність продукту ПД як носія інформації про бренд свого виробника, про характер його внесення в загальну систему життєдіяльності людини, про рівень комфорту, безпеки, екологічної доцільності.

Фахівці промислового дизайну сьогодні опановують нові амплуа. Саме вони стали відігравати визначальну роль на першому етапі створення нового продукту, підключаючись до вирішення низки питань – від стратегічного планування і прогнозування споживчих якостей, технологій виробництва, просування на ринки збуту – і до екологічної переробки продукту після закінчення його „життєвого циклу”. Багато фірм і установ, що спеціалізуються на розробках в сфері промислового дизайну, зараз виступають не тільки у якості проектантів, але й як консалтингові агентства, що виконують практично увесь комплекс робіт зі створення продукту, реклами його властивостей, просування на товарний ринок і т. ін. Таким чином, сучасний промисловий дизайнер бере на себе функції координатора міждисциплінарного колективу, генератора проектних ідей, синтезатора якостей виробу (об’єкта). До того ж він розробляє його зовнішню форму, знаходить виразний художній образ, прораховує варіанти ергономічних рішень, погоджуючи з іншими фахівцями низку принципових вимог, серед яких:

— потреба в продукті з боку суспільства і користувача;

— економічна доцільність розроблення продукту;

— соціологічні умови використання продукту;

— особливості його реалізації у промисловий спосіб;

— екологічні аспекти споживання і утилізації продукту тощо.

Маркетингові дослідження останнього часу довели, що вісім з десяти нових продуктів на світовому ринку “провалюються”. Причиною невдачі нових продуктів у 24% випадків є їх недостатні споживчі характеристики. Вже після цього йдуть такі показники, як низька якість продукту (16%), недостатність маркетингової стратегії (14%), завищені витрати (10%), конкуренція (9%), невірний час запуску на ринок (8%). Істотно, що технологічні й виробничі проблеми виявляються в списку причин провалів нових продуктів на останньому місці (6%). До того ж, як показує загальносвітова практика, більша частина компаній здатна створювати лише продукти, що копіюють, або дуже схожі на вже існуючі зразки. Хоч під час їх впровадження у виробництво з часом  вдається знизити вартість виробу (як правило, в межах 5-7%), суть продукту для споживача зазвичай залишається тією ж самою.

Під впливом жорсткої конкуренції світові компанії змушені трансформувати свої підходи до створення інноваційних продуктів, що й привело до розширення й переосмислення ролі і функцій дизайну. Дизайн все більше перетворюється у вагомий механізм соціально-економічного розвитку суспільства і в стратегічний ресурс бізнесу. Проявом цього, зокрема, є поява в інноваційній практиці відомих світових компаній якісно нових способів дослідження ринку – так званих «дизайн-досліджень», які точніше вказують на людські потреби, ніж маркетингові дослідження. Так, в одному з американських досліджень наведено, що сім з десяти компаній, для яких дизайн став невід’ємною складовою бізнес-процесу, змогли в останні три роки вивести на ринок новий продукт або послугу. У той же час організації, для яких дизайн не мав принципового значення, склали лише три відсотки від тих, що впровадили нові продукти.

Відроджуючи український промисловий дизайн на підставі власного і світового досвіду, необхідно змінити застаріле ставлення до нього як тільки до засобу «зовнішнього прикрашення» промислових виробів та об’єктів.

Для цього слід здійснити наступні кроки:

— підвищити частку студентів, що навчаються за спеціалізацією «Промисловий дизайн»,  шляхом збільшення держзамовлення на неї;

— створити у профільних міністерствах (із залученням провідних фахівців з дизайну та ергономіки) служби розвитку галузевого дизайну та моніторингу міжнародного ринку відповідної товарної продукції;

— розробити засади зі стимулювання підприємств, що освоюють нові вироби, дизайн-ергономічні властивості яких відповідають або перевищують світові стандарти;

— розробити дизайнерські та ергономічні стандарти до перспективних видів продукції промислового комплексу;

— впровадити щорічні відзнаки для найкращих вітчизняних розробок з промислового дизайну та стимулювати товаровиробників такої продукції;

— створити на базі Національного комплексу «Експоцентр України» постійно діючий дизайнерський виставковий науково-методичний центр, експозиція якого відтворювала б рівень та перспективи дизайну вітчизняної промислової продукції.

Розвиток дизайну соціальної сфери. Цей напрямок має забезпечити підвищення ефективності заходів з охорони здоров’я, фізичної культури, соціального обслуговування, функціонування установ соціальної сфери та культури. Надзвичайно важливо здійснювати проектування у цій сфері за принципами універсальності.

Дизайнерські вирішення повинні розраховуватися на переважну більшість людей, враховувати широкий спектр потреб осіб з обмеженими можливостями.

Втілення засобів дизайну в соціальній сфері дозволить здійснити:

— інтеграцію осіб з обмеженою працездатністю у соціальне життя (зокрема, шляхом розвитку транспортної інфраструктури, доступної для інвалідів), формування навчального, розвиваючого й оздоровлюючого середовища для дітей з особливими потребами (охоплюючи створення меблів та навчально-ігрових засобів для дітей з порушенням рухових функцій);

— підвищення продуктивності праці медичного персоналу і створення комфортних умов для пацієнтів шляхом дизайн-ергономічного проектування медичного обладнання, середовища медичних установ і лікарень;

— удосконалення транспортних засобів, систем керування дорожнім рухом, підвищення ефективності та безпечності транспортних систем;

— розроблення та впровадження сучасних систем візуальної орієнтації у міському середовищі та на транспорті.

 У цьому напрямку необхідно також здійснити:

— розроблення дизайнерських вимог до генеральних планів комплексного благоустрою міст, регламентів проведення робіт щодо благоустрою територій;

— розроблення дизайнерських рекомендацій і стандартів, що регламентують вимоги до комплексного благоустрою міського і сільського середовища, зокрема таких, що стосуються забезпечення повноцінної життєдіяльності людей з обмеженими можливостями, маломобільних груп населення, вагітних жінок, комфортності та безпечності місць відпочинку батьків з дітьми;

— розроблення дизайнерських вимог і відповідних нормативних документів до проектування парків, місць масового відпочинку, автостоянок, велостоянок, велосипедних і пішохідних доріжок, зупинок громадського транспорту, територій об’єктів соціальної сфери, а також до об’єктів благоустрою вулиць, зон пішохідного руху і просторів, що прилягають до громадських і житлових споруд.

Взагалі, відповідний комплекс умов має бути виконаний в усіх місцях загального користування. Але ще більшої уваги потребують місця, де працюють, мешкають, лікуються, відпочивають особи з обмеженими фізичними можливостями. З цього випливає той факт, що процес формування середовища життєдіяльності методами дизайну і ергономіки має бути занесений як до концепції загально-планувальних вирішень, так і у конкретні середовищні проекти.

Завдання щодо формування середовища життєдіяльності людей похилого віку також не повинно зводитися до проектування окремих виробів, а повинно розглядатися в контексті загальної направленості дизайнерських досліджень на гуманізацію предметно-просторового середовища в цілому.

Залучення завдань гуманізації середовища життєдіяльності людей похилого віку в соціальний, культурний, психологічний контексти визначає необхідність врахування в дизайнерських розробках особливостей різнорідних груп споживачів – людей пенсійного віку й непрацездатних. Відтак, важливо також розрізняти і враховувати потреби літніх, які прагнуть до різноманітних занять або активного відпочинку і шукають шляхи використання накопичених умінь, досвіду, знань, від запитів людей похилого віку, які потребують турботи, допомоги й індивідуального обслуговування.

Розвиток дизайну середовища міст та населених пунктів.

Основним завданням цього виду дизайну є гармонійне поєднання об’єктів дизайну з архітектурно-планувальними вирішеннями та елементами природного оточення. Найгостріше проблеми цілісного формування середовища постають в сучасних містах (особливо мегаполісах), де індустріальний підхід створює додаткові проблеми, пов’язані із сприйняттям забудови в цілому. Проблема дефіциту комфортного середовища в традиційному розумінні особливо гостро постала у зв’язку із процесами урбанізації і технологізації довкілля. Специфіка  сучасного урбаністичного середовища супроводжується стрімким зниженням рівня психологічного комфорту. Різного походження агресивні “візуальні шуми” все більш негативно впливають на самопочуття людини.

На відміну від цільових форм предметного дизайну, зорієнтованих найчастіше на особу конкретного користувача, дизайн міського середовища зазвичай направлений на групи споживачів, об’єднаних за певними віковими, освітніми, професійними, функціональними, соціально-демографічними та іншими ознаками. Отже «індивідуалізація об’єктів» у дизайні міського середовища відбувається в межах їхньої вузької спеціалізації (середовище для дітей, середовище для інвалідів, для туристів і т. ін.), а «універсалізація» – шляхом розширення їхнього призначення і додавання здатностей до «адаптації» під різні групи споживачів. Такий підхід дозволяє очікувати від середовища певної інтелектуальності й інтерактивності проявів. Очевидно, що міський дизайн покликаний поєднувати як багатофакторні, так й вузькоспеціалізовані компоненти в єдине ціле, с точки зору функціональних і композиційно-стилістичних ознак. При цьому сучасний міський дизайн все частіше використовує інтерактивні об’єкти, інформаційні, сервісні та інші технічні пристрої, здатні реагувати на поводження людини і вступати в своєрідний діалог з нею.

Сучасні принципи дизайну висувають на перший план вимоги «комфортності» міського середовища поруч із принципами «архітектурної ансамблевості», у рамках яких предметні форми традиційно розглядаються з позицій композиційно-стильової єдності.

У дизайні постіндустріального суспільства, що ставить на чолі екологічний підхід до організації навколишнього середовища, все більшого значення набуває ландшафтний дизайн, спрямований на вирішення актуальних проблем сучасного техногенного суспільства, пов’язаних з дефіцитом природного компоненту в міській забудові. Залежний від загальної філософії дизайну, ландшафтний дизайн повинен і в змозі доповнити існуючий арсенал засобів садово-паркового мистецтва й ландшафтної архітектури сучасними проектними прийомами й методами. Його завданням є формування у глядача асоціативних образів живої природи, створення необхідного психологічного і фізичного комфорту, забезпечення процесів природної релаксації тощо. Для цього доцільно  застосовувати прийоми “проектних ілюзій живої природи” тощо.

В міському дизайні все більшого значення набувають сучасні методи освоєння «містобудівного партеру», тобто простору, що відповідає рівню перших поверхів забудови. Об’єднуючи цей простір засобами інтер’єрного дизайнерського проектування, маємо нагоду створити нове за своїми якостями середовище – камерне, комфортне, співвіднесене масштабу людини. Такі особливі простори, як торгівельні галереї, пасажі або підземні багаторівневі міста під атріумом з вулицями, майданчиками й фонтанами набувають все більшої популярності і часто відвідуються населенням для шопінгу, відпочинку, ділових і дружніх зустрічей тощо.

Зміна соціально-економічних відносин у країні на ринкові, співіснування різних форм власності торкається культурних основ життя, визначальних цілей й форм життєдіяльності людини. Феномен культури має важливе значення і в сільському сегменті життя суспільства, оскільки діяльність людини в природному оточенні завжди підпорядковується певним нормам і традиціям культури. На жаль, культурні основи сільського життя за останні десятиліття багато в чому виявилися втраченими, що негативно вплинуло на дизайн, облаштованість сільського середовища, на престиж селянської праці, на наступність селянських традицій і в остаточному підсумку – на ефективність праці на землі.

Відродження методами дизайну культурної традиції сільського життя, підйом престижності селянської праці й сільського існування в цілому можуть бути реалізовані, зокрема, і засобами дизайну. Для цього необхідно визначити основні типологічні характеристики сільського способу життя і сформувати відповідну проектну модель сучасного сільського середовища з урахуванням загальних функціональних вимог і регіональних (місцевих) особливостей.

Розвиток дизайну транспортної системи та її інфраструктури.

Сучасні процеси розвитку України зумовлюють її націленість на входження у світову економічну систему і, насамперед, – на економічну інтеграцію з Європейським співтовариством. Цей процес, безумовно, приведе до зростання товарообмінних операцій, транзитних перевезень, транспортування товарів і пасажирів між країнами Європи, Азії та Близького Сходу. Наявність на території України міжнародних транспортних коридорів накладає свій відбиток на функціонування всієї мережі транспортних комунікацій держави.

Поруч із технічними, технологічними, економічними показниками галузі на її конкурентоспроможність впливають і культура обслуговування, комфортність і рівень організації процесів перевезення, санітарно-гігієнічні умови, зрозумілість і доступність сервісів, естетичний рівень оформлення інфраструктурних об’єктів, систем візуальних комунікацій і т.ін. Очевидно, що заявлені якісні характеристики транспортної системи мають досягатись не тільки для виконання завдань міжнародного транзиту, а, в першу чергу, повинні відповідати повсякденним потребам населення всередині самої країни. З їх впровадженням також пов’язані загальні можливості зростання рівня цивілізованості, підвищення якості і комфортності життя громадян. У зв’язку з цим, доцільно проаналізувати завдання і місце основних транспортних галузей з точки зору їх привабливості для модернізації шляхом залучення до цього процесу можливостей дизайну і ергономіки. Єдина транспортна система України на сьогодні охоплює практично усі види транспорту серед тих, що поширені у розвинених країнах, а саме: залізничний, автомобільний, річковий, морський, авіаційний, трубопровідний.

Окреме підпорядкування має міський транспорт, до рухомого складу якого можуть входити як деякі з вище означених, так і: метро, трамвай, тролейбус, монорельсовий транспорт, фунікулери, канатні й рухомі доріжки, ескалатори тощо.

В складі цих окремих інфраструктур існують об’єкти, що мають схожу організацію. Звідси виникає необхідність формування єдиних підходів і принципів до створення таких об’єктів, як організаційного, так і проектного характеру. Так, для залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового, морського видів транспорту такою загальною структурою є вокзал. Не зважаючи на галузеві особливості організації вокзалів, вони мають багато спільного. І ця спільність частіше за усе стосуються сервісного боку справи, тобто процесів обслуговування пасажирів. Абсолютно масовий характер мають такі складові інфраструктури як транспортні зупинки. Без їх якісної організації не може бути реалізоване комфортне перевезення пасажирів залізничним, автомобільним, річковим транспортом і, насамперед, міським, тобто автобусним, тролейбусним, трамвайним, маршрутним таксі тощо. Ці об’єкти задовольняють потреби людини, а відтак безпосередньо пов’язані із “людським чинником” і мають проектуватися з урахуванням принципів і методів дизайну та ергономіки.

Дизайнерська модернізація існуючої транспортної системи може іти багатьма шляхами. Рентабельність кожного із напрямків має бути оптимізована з врахуванням потреб економіки. Але безумовно хибним буде той шлях, що не враховує соціокультурних потреб населення, зводить транспортні проблеми до вирішення завдань першого порядку, тобто: довезти, доставити, долетіти тощо, і не враховує потреб більш високих рівнів, а саме: доставити вчасно, довезти з комфортом, долетіти із задоволенням і т. ін. Ці завдання вирішуються із залученням творчого потенціалу дизайну, для якого задоволення потреб споживачів, а так і формування комфортного предметно-просторового середовища є головним професійним обов’язком.

Розвиток екологічного дизайну. Філософія екологічного природокористування знаходить усе більше прихильників у світі й виступає потужною альтернативою тенденціям ідеології технократичної. Вона реалізується в процесі перегляду стратегічних настанов розвитку людства, а відтак опановує і новітні методики проектування. Повною мірою, це стосується і дизайн-діяльності. Дизайн, згідно нової парадигми, має стати проектуванням не стільки для людини-споживача, скільки для людства-споживача.

Будь-яка проектна ідея, таким чином, має бути оцінена з урахуванням інтересів усього людства як ланки єдиної екосистеми. Право на життя повинні отримувати винятково ті проекти, що «узгоджені» з природою. На сферу дизайн-діяльності цей принцип транслюється у вигляді концепції екологічного дизайну, основним завданням якого є формування новітніх цінностей і переваг у екологічній свідомості суспільства.

Головна умова природоприйнятності і екологічності дизайн-проектів – настанова на проектування не стільки форми виробу, що традиційно розглядалось у якості основного завдання дизайну, скільки «оцінка усього циклу існування продукту» (тобто LCА – life cycle assessment). Концептуальні принципи екологічного дизайну, що побудовані на врахуванні LCA, сповідують так званий  3R- підхід, тобто:

  • re-use (повторне або багаторазове використання);
  • re-manufacture (переробка або реконструкція);
  • recycling (рециркуляція, рецикл, тобто створення замкнутого циклу як у виробництві так і у споживанні).

Наведені тут принципи 3R-проектування стали сьогодні провідними у новій європейській і світовій проектній культурі. Їх впровадження відбувається на тлі ґрунтовної зміни соціальних аспектів взаємодії людини із довкіллям.

Для сучасної української економіки екологічні завдання вже сьогодні є вельми критичними, а відкладання їх вирішення тільки загострюють проблему. Вельми позитивний рух в бік енергозберігаючих технологій, що намітився, має здійснюватися разом із створенням замкнених циклів виробництв, скороченням матеріалоємності виробів, широким впровадженням рециклів, економією усіх видів ресурсів як під час виробництва так і під час споживання.

В той же час очевидно, що реалізація екологічних принципів можлива винятково на шляху переорієнтації свідомості споживачів. Саме дизайнери повинні впритул зайнятися її вихованням. Будь-який дизайн-проект сьогодні повинен пропагувати екологічні цінності у вигляді:

  • уваги до стосунків, які відтворюють, зберігають і охороняють природу;
  • настанов на причетність цілому, – тобто, сприйняття себе як частини існуючого, проектованого або функціонуючого цілого;
  • економічності продукції з урахуванням охорони навколишнього середовища;
  • мінімізації витрат сировини і палива на одиницю продукції;
  • збільшення тривалості використання продуктів виробництва;
  • надання переваг виробам багаторазового використання;
  • оптимізації асортименту виробів за рахунок зменшення нераціональної розмаїтості;
  • орієнтації на використання альтернативних джерел енергії, безвідходних і нешкідливих технологій, технологій рециклу, технологій повного і безпечного знищення продукту після його використання, зведення до мінімуму затрат на його утилізацію тощо.

Дизайн, що пропагує екологічні підходи, стає, таким чином,  єднальною ланкою між потребами людини, культурою суспільства й навколишнім середовищем. Враховуючи той факт, що більша частина екологічних проблем має як глобальний, так і регіональний характер, екодизайн за принципом своєї організації приречений бути одночасно й централізованим і децентралізованим. Такий “подвійний підхід” дозволяє вирішувати глобальні проблеми і не випускати із зору унікальні риси локальних культурних і природних явищ. Саме на шляху екодизайну стане можливим змикання екологічного руху за збереження «першої природи» з культурно-екологічним рухом, головною турботою якого є заощадження успадкованих цінностей і культурної ідентичності, традицій способу життя і пов’язаного з ним предметного середовища.

 

4 РОЗШИРЕННЯ МЕРЕЖІ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ДИЗАЙН-ЦЕНТРІВ

Функціонування мережі дизайн-центрів є необхідною умовою процесу розбудови ефективної системи вітчизняного дизайну. Саме вони мають стати джерелами постачання для підприємств, організацій та інших зацікавлених суб’єктів новітньої інформації про досягнення науково-технічного прогресу і світової проектної культури, осередками дизайн-ергономічного забезпечення соціально-культурної сфери і господарського комплексу, закладами підвищення кваліфікації фахівців і т. ін. Дизайн-центри мають також формувати, відтворювати візуальний образ України як сучасної європейської держави і поширювати його не тільки на вигляд столиці, але й на інші міста та селища нашої держави.

Базою для створення нових дизайн-центрів є провідні дизайнерські установи, регіональні структури Спілки дизайнерів України та Всеукраїнської ергономічної асоціації.

На регіональні дизайн-центри повинно бути покладено наступні функції:

— надання підприємствам, фірмам, установам, освітнім закладам регіону новітньої інформації про досягнення у сфері проектної культури;

— розроблення дизайн-програм, актуальних для регіону або певних галузей виробництва;

— консультації з дизайн-ергономічного забезпечення процесів проектування сучасного середовища населених пунктів;

— створення служб незалежної дизайн-ергономічної експертизи товарної продукції;

— організація і проведення виставок кращих виробів підприємств галузі (регіону), проектних семінарів, науково-практичних конференцій, “круглих столів” з питань дизайну і ергономіки;

— сприяння в організації дизайн-діяльності на фірмах і підприємствах регіонального (галузевого) підпорядкування, державної і недержавної форм власності;

— організація курсів підвищення кваліфікації фахівців з дизайну, ергономіки, менеджменту, реклами.

5 СПРИЯННЯ РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ПІДПРИЄМНИЦТВА  В  ГАЛУЗІ ДИЗАЙНУ

 

Роботи в цьому напрямку мають здійснюватися за такими пріоритетами:

  • підвищення ефективності захисту інтелектуальної власності в галузі дизайну, що передбачає внесення змін до законодавчих актів з метою спрощення процедури отримання патентів на промисловий зразок, удосконалення механізмів правової захищеності дизайнерських розробок;
  • забезпечення реалізації заходів державної підтримки суб’єктів малого та середнього підприємництва в галузі дизайну;
  • стимулювання (зокрема фінансове) участі українських дизайнерів у міжнародних виставках, конкурсах, фестивалях;
  • створення і забезпечення функціонування інтернет-порталу з базою даних вітчизняних підприємств, що працюють в галузі дизайну, інформацією, необхідною для пошуку потенційних партнерів.

Актуальною залишається проблема впровадження дизайну у сфери бізнесу, що передбачає активну соціально-культурну і економічну позицію дизайнера на всіх етапах створення продукції і перетворення її в товар. Ця форма дизайн-діяльності є притаманною для ринкових відносин і тому має бути методологічно обґрунтована задля широкого втілення в сучасних економічних умовах України.

 

6 СТВОРЕННЯ СИСТЕМИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИЗАЙНЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ ДОСЯГНЕНЬ І МОЖЛИВОСТЕЙ НАЦІОНАЛЬНОГО ДИЗАЙНУ

 

Цей напрямок передбачає реалізацію таких завдань:

— формування комп’ютерної дизайн-ергономічної мережі щодо дизайн-ергономічних послуг та інформування користувачів з подальшою інтеграцією її в загальноєвропейську дизайнерську мережу;

— створення міжгалузевого дизайн-ергономічного центру з еталонів кольорів і декоративно-захисних покриттів;

— запровадження щорічних премій за досягнення в галузі дизайну;

— проведення національних, регіональних і галузевих професійних конкурсів, виставок, ярмарок дизайнерських ідей і розробок;

— розповсюдження проектних та науково-методичних інновацій у сфері дизайнерської практики і професійної освіти;

— створення музею історії вітчизняного дизайну;

— створення професійного видавничого органу з питань проектної культури і започаткування всеукраїнського науково-практичного дизайнерського видання, інших популярних видань.

 

7 РОЗВИТОК МІЖДЕРЖАВНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ТА МІЖНАРОДНИХ ПРОФЕСІЙНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

 

Мета цього напрямку робіт полягає, насамперед, в забезпеченні вступу України до Міжнародної ради товариств з промислового (ICSID) та графічного (ICOGRADА) дизайну, Міжнародної ергономічної асоціації (ІЕА), Федерації європейських ергономічних спілок (FEES), в налагодженні ефективної співпраці з іншими країнами у сфері дизайну за такими пріоритетами:

— розроблення і реалізація міждержавних програм дизайнерської освіти, дизайн-ергономічного забезпечення розвитку промисловості, соціально-культурної сфери, програм обміну досвідом, підвищення кваліфікації фахівців;

— захист авторських прав та інтелектуальної власності в галузі дизайну та ергономіки на міжнародному рівні;

— організація і проведення міжнародних науково-практичних семінарів, симпозіумів і конференцій з проблем дизайну та ергономіки, спільна виставкова та видавнича діяльність;

— виконання спільних з провідними дизайнерами світу розробок та досліджень в галузі дизайну та ергономіки;

— спільне розроблення й узгодження міждержавної нормативної та правової дизайн-ергономічної документації;

— створення міждержавних  дизайн-ергономічних банків даних тощо.

У результаті реалізації викладених вище заходів передбачається досягти:

—  якісно нового формату організації та функціонування системи дизайн-ергономічної діяльності в Україні;

— поліпшення естетичних характеристик середовища, умов життєдіяльності людини і якості життя в цілому;

— задоволення попиту населення на безпечні, ергономічно досконалі та естетично привабливі вітчизняні вироби;

— підвищення споживчих властивостей, а отже, і конкурентоспроможності вітчизняної товарної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках;

— сприяння культурному розвитку і підвищенню рівня життя населення;

— підвищення рівня інноваційної активності підприємств;

— розв’язання завдань збереження та оздоровлення довкілля;

— відчутного зростання культурного рівня населення і адаптації широкого кола споживачів до сприйняття новітніх тенденцій в сфері дизайн-діяльності, заходів світового екологічного руху тощо;

— формування позитивного іміджу України як сучасної європейської держави.

Втілення у життя вказаних положень Програми обумовлює низку позитивних моментів. Так, за даними Міжнародних дизайнерських та ергономічних організацій (ICSID, IEA, FEES) соціально-економічний ефект від застосування засобів дизайну та ергономіки може виявитися також у:

— зменшенні кількості аварій, що супроводжуються травмуванням людей і руйнуванням обладнання (в 1,5-2,5 рази);

— зниженні витрат енергоресурсів внаслідок більш ефективного використання людино-машинних систем (на 10-15%);

— скорочення строків освоєння промислового обладнання внаслідок усунення невідповідностей характеристик технічних засобів можливостям людини (на 20-30%).

Виконання завдань Програми сприятиме:

— здійсненню широкомасштабного використання досягнень дизайну та ергономіки під час створення нових видів техніки, інших об’єктів промислової сфери та предметного середовища в цілому, здійсненню контролю за їх дизайнерським та ергономічним рівнями;

— оптимізації асортименту товарної продукції і збільшенню ефективно діючих підприємств в державі;

— підвищенню рівня безпечності техніки;

— розв’язанню завдань збереження та відновлення довкілля;

— переходу на якісно нові форми організації робіт з дизайн-ергономічного забезпечення розвитку господарського комплексу України, що відповідають сучасним економічним умовам та стратегії інтеграції України у Європейський простір;

— вивченню, збереженню і популяризації культурної спадщини українського народу.

Здійснення цих завдань можливе за умови активної підтримки з боку бізнес-структур, але, насамперед, за сприяння всіх рівнів виконавчої влади як у формі прямих фінансових інвестицій, так і у формі відповідних нормативно-правових актів, адміністративних заходів, непрямої фінансової допомоги у вигляді податкових та кредитних пільг, залучення дизайнерських установ до виконання держзамовлень тощо.

Виконання Програми не потребує залучення значних фінансових ресурсів і, як свідчать прогнозні показники розвитку України, цілком реальне.

Збільшення видатків державного та місцевих бюджетів на розвиток промисловості, науки і культури, залучення інвестиційних коштів на створення дизайнерського продукту з подальшим використанням частини прибутку від його реалізації на розвиток дизайнерської діяльності, розширення пільгового кредитування науково-технічної та інноваційної діяльності у галузі дизайну, а також залучення спонсорських коштів на реалізацію дизайнерських програм надає можливість створення ефективної моделі фінансового та матеріально-технічного забезпечення розвитку системи національного дизайну.

Для виконання завдань Програми достатньо існуючих трудових ресурсів України (фахівців галузевих і регіональних дизайн-центрів, наукових установ, підприємств, ВНЗ за умови їх відповідної реорганізації, оновлення у рамках задекларованого урядом інвестиційно-інноваційного шляху розвитку).

Базою матеріально-технічних і трудових ресурсів виконання завдань Програми слугуватимуть існуючі галузеві дизайн-центри, обласні організації Спілки дизайнерів України, навчальні заклади з дизайн-ергономічної освіти, провідні дизайнерські установи.

Страницы