Home » Безпечність машин Ергономічні ВИМОГИ ДО ПРОЕКТУВАННЯ ІНДИКАТОРІВ І органів КЕРУВАННЯ Частина 2. Індикатори ДСТУ EN 894-2__ (EN 894-2:1997+А1:2008, IDT) (Опубліковано 01.11.2017 року)

Безпечність машин Ергономічні ВИМОГИ ДО ПРОЕКТУВАННЯ ІНДИКАТОРІВ І органів КЕРУВАННЯ Частина 2. Індикатори ДСТУ EN 894-2__ (EN 894-2:1997+А1:2008, IDT) (Опубліковано 01.11.2017 року)

EN 894-2 Вступ Завантажити ДСТУ EN 894-2                               ДСТУ EN 894-2 Завантажити ДСТУ EN 894-2

НАЦІОНАЛЬНИЙ СТАНДАРТ УКРАЇНИ

Безпечність машин
ЕРГОНОМІЧНІ ВИМОГИ
ДО ПРОЕКТУВАННЯ ІНДИКАТОРІВ І ОРГАНІВ КЕРУВАННЯ
Частина 2. Індикатори
Safety of machinery
ERGONOMICS REQUIREMENTS FOR THE DESIGN OF
DISPLAYS AND CONTROL ACTUATORS
Part 2. Displays

Чинний від___________

СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ
У цьому стандарті надано рекомендації щодо вибору, проектування та розміщення індикаторів для запобігання можливих небезпек ергономічного характеру, пов’язаних з їх використанням. Він визначає ергономічні вимоги та охоплює візуальні, звукові й тактильні індикатори.
Цей стандарт поширюється на індикатори, установлювані на машинах (наприклад, пристроях і устаткованні, приладових панелях, пультах керування та моніторингу) для професійного та приватного використання. Окремі ергономічні вимоги до відеотерміналів (VDTs), використовуваних для офісних завдань, наведено в ЕN ISO 9241.

2 НОРМАТИВНІ ПОСИЛАННЯ
Наведені нижче нормативні документи необхідні для застосування цього стандарту. У разі датованих посилань застосовують тільки наведені видання. У разі недатованих посилань потрібно користуватись останнім виданням нормативних документів (разом зі змінами).
Видання офіційне

EN 292-1 Safety of machinery — Basic concepts, general principles for design — Part 1: Basic terminology, methodology
EN 292-2 Safety of machinery — Basic concepts, general principles for design — Part 2: Technical principles and specifications
EN 457 Safety of machinery – Auditory danger signals – General requirements, design and testing (ISO 7731)
EN 614-1 Safety of machinery – Ergonomics design principles – Part 1: Terminology and general principles
EN ISO 9241 Ergonomic requirements for office work with visual display terminals (VDTs)
EN 61310-1 Safety of machinery – Indication, marking and actuation – Part 1: Requirements for visual, auditory and tactile signals (IEC 1310-1)
EN 61310-2 Safety of machinery – Indication, marking and actuation – Part 2: Requirements for marking (IEC 1310-2).
НАЦІОНАЛЬНЕ ПОЯСНЕННЯ
EN 292-1 Безпечність машин. Основні поняття, загальні принципи проектування. Частина 1. Основна термінологія, методологія
EN 292-2 Безопасность машин. Основные понятия, общие принципы проектирования. Часть 2. Технические принципы и технические условия
EN 457 Безпечність машин. Звукові сигнали небезпеки. Загальні вимоги, проектування та випробування
EN 614-1 Безпечність машин. Ергономічні принципи проектування. Частина 1. Термінологія та загальні принципи
EN ISO 9241 Ергономічні вимоги до роботи з відеотерміналами в офісі
EN 61310-1 Безпечність машин. Позначення, маркування та приведення в дію. Частина 1. Вимоги до візуальних, звукових і тактильних сигналів

EN 61310-2 Безпечність машин. Позначення, маркування та приведення в дію. Частина 2. Вимоги до маркування
3 ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ
Нижче подано терміни, вжиті в цьому стандарті, та визначення позначених ними понять.
3.1 оператор (operator)
Людина чи група людей, обов’язком яких є встановлення, експлуатація, регулювання, технічне обслуговування, чищення, ремонт і транспортування машин (EN 292-1)
3.2 робоче завдання (work task)
Дія чи дії для досягнення запланованого результату робочої системи (ЕN 614-1)
3.3 робоче устатковання (work equipment)
Машини, інструменти, транспортні засоби, пристрої, приладдя, установки та інші компоненти, що використовують в робочої системі (EN 614-1)
3.4 cигнал (signal)
Подразник, пов’язаний із станом або зміною стану робочого устаткування, яке призводить до потенційного впливу на органи чуття оператора. Цей стандарт описує сигнали, що можуть розрізнятися зором (візуальних індикаторів), слухом (звукових індикаторів) або шкірою (тактильних індикаторів)
3.5 індикатор (display)
Пристрій для відображення мінливої інформації з метою зробити її видимою, чутною або розпізнаваною на дотик (тактильно)
3.6 цифровий індикатор (digital display)
Індикатор, який відображає інформацію цифрами
3.7 буквено-цифровий індикатор (alphanumeric display)
Індикатор, який відображає інформацію у вигляді комбінації цифр і букв
3.8 аналоговий індикатор (аnalogue display)
Індикатор, який відображає інформацію як функцію довжини, кута чи інших розмірів. Наприклад, візуальні індикатори можуть відображати інформацію як функцію руху стрілки, довжини смуги покажчика чи аналогічних видимих величин. Звукові індикатори можуть передавати інформацію як функцію висоти тону чи гучності. Тактильні індикатори можуть передавати інформацію як функцію коливань індикатору (частоти чи амплітуди) чи зміною його положення
3.9 познаки (symbols)
Букви, цифри, рисункові зображення чи їхні комбінації, використовувані для градуювання шкал індикаторів чи як засоби для ідентифікації самих індикаторів
3.10 сприйняття (perception)
Психофізіологічний процес, що відбувається у центральній нервовій системі, результатом якого є знання про довкілля. Сприйняття – це динамічний процес, що залежить не тільки від параметрів одержуваних сигналів. Як наслідок – отримана інформація може бути неповною, сумнівною чи помилковою.
Знання може ґрунтуватися принаймні на одному з таких рівнів сприйняття: виявленні, ідентифікації та інтерпретації. Виявлення – це процес сприйняття, під час якого оператор отримує інформацію про надходження якогось сигналу. Ідентифікація – це процес сприйняття, під час якого встановлюють відмінність виявленого сигналу від інших сигналів. Інтерпретація – це комбінація процесів сприйняття та пізнання, в результаті якої розпізнають зміст і значення ідентифікованого сигналу.
4 ВІЗУАЛЬНІ ІНДИКАТОРИ
Візуальні індикатори можна використовувати для передавання оператору великої кількості інформації різними способами.
4.1 Вимоги до виявлення візуальних індикаторів
4.1.1 Розміщення індикаторів
Фізіологічні та функційні властивості оператора та потреба у безперешкодній лінії погляду під час виконання завдання визначають розміщення візуальних індикаторів відносно оператора. Розмір поля зору оператора обмежений, що в свою чергу лімітує кількість індикаторів, які можуть одночасно ним спостерігатися.
Відрізняють два типи візуальних завдань: завдання виявлення і завдання контролювання. Завдання виявлення – це завдання, під час виконання якого система попереджає оператора, завдання контролювання – це завдання, під час виконання якого оператор активно шукає інформацію.
У завданнях виявлення і контролювання візуального сигналу розрізняють у спадній послідовності три зони ефективності виявлення: «Рекомендовану», «Допустиму» та «Нерекомендовану» (див. таблицю 1). Середні лінії зон «Рекомендована» та «Допустима» знаходяться в медіанній площині тіла оператора і відповідають лінії погляду, як це зображено на рисунках 1 і 2. У разі виконання завдання виявлення лінія погляду залежить від центра уваги. Для виконання завдання контролювання індикатори можна розміщувати навкруги лінії погляду, яка розташована під кутом нижче горизонталі, який відомий як найзручніший для оператора.

Зазначені на рисунках кути відповідають загальним ергономічним рекомендаціям; передбачається, що оператор має нормальний зір і здатний підтримувати ненапружене і стійке (бажано, сидячи) положення поблизу індикаторів.
Таблиця 1 – Зони ефективності
Зона ефективності Сенс
А: Рекомендована Зону треба використовувати завжди, якщо це можливо
В: Допустима Зону використовують, якщо не можна використовувати рекомендовану зона
С: Нерекомендована Зону не треба обирати

Вертикальне поле зору
у разі виявлення Горизонтальне поле зору
у разі виявлення
Познаки: S — лінія погляду, напрямок якої обумовлено зовнішніми проектними вимогами
Рисунок 1 – Завдання виявлення

Вертикальне поле зору
у разі контролювання Горизонтальне поле зору
у разі контролювання
Познаки: SN — нормальна лінія погляду, 15˚ — 30˚ нижче горизонталі
Рисунок 2 – Завдання контролювання

Візуальні індикатори не можна розміщувати поза зонами «Рекомендована» і «Допустима», якщо конструктором не передбаченіо відповідних допоміжних засобів. Такими засобами, наприклад, можуть бути додаткові звукові індикатори чи інші пристрої, які не вимагають великої зміни положення тіла оператора. Зону «Нерекомендована» треба використовувати тільки для індикаторів, не критичних для безпечної роботи.
Якщо здатність оператора до розпізнавання кольорів важлива для правильного використання індикаторів, то межі зони «Допустима» треба зменшити, бо величина центрального поля зору (у якому можуть сприйматися кольори) менша ніж поле, чутливе до білого світла.
4.1.2 Функційна взаємодія між індикатором і оператором
Загалом, розрізняють два типи такої взаємодії. За першого – оператор установлює місцезнаходження індикатора і спостерігає за ним. За другого – увагу оператора привертає сам індикатор (наприклад, попереджувальним миготінням або звуковим сигналом тривоги), чи оператора попереджають один або декілька індикаторів (наприклад, комбінація візуальних і звукових індикаторів), чи система попереджає оператора про необхідність перевірки індикаторів.
За обох цих видів функційної взаємодії треба, щоб найчастіше використовувані та/чи найважливіші індикатори мали максимальну перевагу під час розміщення в безпосередній близькості від природної лінії погляду (зона А) оператора. Індикатори меншої важливості можна розміщувати в напрямку периферійного зору (зона В чи навіть зона С у разі необхідності).
Умови, що максимально підвищують ефективність привернення уваги за допомогою індикаторів аварійної чи попереджувальної сигналізації потрібно створити конструктивно. Через те, що система візуального сприйняття людини чутлива до змін видимого оточення, конструктор може обрати, наприклад, миготливий характер оповіщення оператора, тому що миготливий сигнал виявляється відразу. При цьому важливо передбачити незначну яскравість миготіння для уникнення появи залишкового зображення в очах оператора. Як варіант, можна використовувати сполуку звукового сигналу з безупинною візуальною сигналізацією невисокої яскравості.
4.1.3 Чинники навколишнього середовища
Найважливіші чинники навколишнього середовища – освітлення і вібрація. Під час проектування індикаторів особливе значення потрібно надавати компенсації можливих негативних впливів цих чинників.
На робочих місцях з пасивними (що не випромінюють світла) індикаторами освітленість має бути, принаймні, 200 лк. Якщо це неможливо, потрібно передбачати такі заходи компенсації, як, наприклад, збільшення розмірів відображуваної інформації, застосування місцевого освітлення чи активне освітлення (світловипромінювальні індикатори). Необхідно уникати висококонтрастних тіней та відбитків, які заважають сприйняттю. Тому засоби освітлення приміщення, що можуть спричиняти появу відбитків на індикаторах, треба встановлювати під кутами освітлення з урахуванням основних напрямків погляду. Заходами компенсації можуть бути нахил індикаторів і/чи використання в індикаторах поверхонь, що не мають відбитків. Потрібно вибирати джерела світла, що дозволяють добре розрізняти кольорові елементи індикаторів на їхньому тлі.
На можливостях зчитування можуть позначатися постійні чи ударні вібрації, що можуть впливати як на індикатори й оператора окремо, так і на них обох разом. Вертикальні вібрації низької частоти (від 1 Гц до З Гц) цифрових індикаторів призводять до великих помилок зчитування, які за прискорення більше ніж 5 м/с2 зростають прямо пропорційно прискоренню.

За частот від 3 Гц до 20 Гц помилки зчитування збільшуються. Якщо оператори та індикатори піддаються синхронному впливу вертикальних вібрацій, то на можливості зчитування за частот нижче ніж З Гц це позначається мало, однак за вищих частотах вона знижується значно.
За частот від 3 Гц до 20 Гц і вертикальних прискореннях більших ніж 5 м/с2 можливості зчитування знижуються й існує лінійна залежність між цими параметрами. Багаторазові одноосьові вібрації синусоїдальної форми можуть призвести до помилок зчитування через виникнення ефекту інтерференції. Двоосьова вібрація може призвести до ефекту обертального руху. Помилки і час зчитування збільшуються із зростанням частоти вібрації.
Застосовують такі заходи компенсації:
а) підвищення яскравості індикатора до контрасту вище звичайного рівня;
b) застосування товщини лінії відображуваного на індикаторі знака в напрямку вібрації у межах 5 % –7 % його висоти;
c) синхронізація частоти вібрації індикатора і частоти вібрації оператора.
4.1.4 Інші умови спостереження для полегшення виявлення сигналу
Лінія погляду оператора не має перериватися за всіх ергономічно прийнятних робочих положеннях та для всіх антропометричних характеристик груп населення
Для кращої ідентифікації перевагу треба надавати чорно-білим зображенням. Проте, колірне кодування індикаторів може допомогти виявленню, якщо щільність знаків велика чи оператору потрібно шукати певну інформацію. Обєднання пов’язаних індикаторів одним кольором сприяє виявленню зв’язку між ними. Див. також EN 61310-1 і ЕN 61310-2.

4.2 Вимоги до ідентифікації візуальних індикаторів
Високу якість сигналу індикатора треба забезпечувати у всіх нормальних і аварійних ситуаціях: контраст має бути якомога вищий, а можливість переплутування індикаторів (чи їхніх елементів) між собою треба звести до мінімуму використанням різних форм, кольорів, написів чи іншими прийнятними заходами.
Контраст між знаками, буквами, цифрами, стрілками, лініями та їхнім безпосереднім тлом і оточенням має бути достатнім, щоб забезпечувати рівні чіткості та розпізнавання, сумісні із швидкістю і точністю сприйняття, потрібних для виконання завдання. Для світловипромінювальних (активних) індикаторів коефіцієнт контрастності (відношення яскравостей переднього плану і тла) має бути не менше ніж 3:1; рекомендоване відношення – 6:1. Покриття світловипромінювальних індикаторів не має відбивати світло інших джерел світла надто сильно (тобто, коефіцієнт контрастності відбитого світла і загального освітлення має бути якомога меншим), інакше вимкнений індикатор може мати вигляд увімкненого або зчитування буде утруднене.
4.2.1 Познаки, що використовують для індикаторів
Для букв і цифр рекомендовано прості і, переважно, відомі форми. Вирішальний чинник – запобігання переплутування окремих позначок (наприклад, В з 8, 6 з 5; див. додаток А). Так, семі-сегментні знаки (у світлодіодних чи рідкокристалічних індикаторах) застосовні тільки у тому разі, якщо відображення обмежено цифрами. Залежно від переважних умов сприйняття для відтворення знаків можна використовувати точкові матриці 5 х 7 та 7 х 9, причому перевагу слід віддавати більшим розмірам матриць. У разі застосування піктографічних познак їх форма має бути простою, легко ідентифікованою та зрозумілою користувачам.
На рисунку З зазначено найважливіші розміри, що стосуються величини і пропорцій знаків. Зверніть увагу, що відстань до знака (d) – тільки один з важливих чинників, які визначають його відповідні розміри. Рівень освітленості, контраст між знаками і тлом, а також загальна чіткість знаків також впливають на ці розміри.

Познаки.
d – відстань від ока до знака;
 – кут зору знака, у кутових хвилинах;
h – висота знака;
w – ширина знака;
s – товщина лінії знака.

Рисунок 3 – Визначення розмірів

Рекомендована висота знаків (h) забезпечуватиметься, якщо кут α знаходиться в межах від 18 до 22 кутових хвилин; якщо кут α знаходиться в межах від 15 до 18 кутових хвилин висота знаків буде допустимою; висота знаків, одержана, якщо кут α менше ніж 15 кутових хвилин, – нерекомендована. Рекомендовану висоту знаків можна приблизно розрахувати, виходячи з такого:
— Рекомендована ширина знака (w) має бути в межах 60 % – 80 % від висоти знака. У разі округлої поверхні індикатора чи непрямого кута погляду вона має становити 80 % –100 % висоти знака. Ширина знака менше ніж 50 % висоти не рекомендується.
— Рекомендований діапазон товщини ліній знаків (s на рисунку 3) зазначений в таблиці 2. Рекомендований проміжок між буквами становить 20 % – 50 % ширини знака, а проміжок між словами – 1–1,5 ширини знака.

Таблиця 2 – Рекомендована товщина ліній знаків
Тип индикатора Товщина ліній знака у відсотках від його висоти Ступінь
придатності
Позитивне
зображення 1) Негативне
зображення 2)
Активний
індикатор Від 17 до 20 Від 8 до 12 Рекомендована
Від 14 до  17 Від 6 до  8
12 до 14 Допустима
Від 12 до  14 Від 5 до  6
 14 до 15 Умовно
допустима3)
Пасивний
індикатор Від 16 до 17 Від 12 до 14 Рекомендована
Від 12 до  16 Від 8 до  12
 14 до 16 Допустима
Від 10 до  12
 17 до 20  16 до 18 Умовно
допустима3)
1) Позитивне зображення: темний знак на светлому фоні
2) Негативне зображення: світлий знак на темному фоні
3) За особливо сприятливих умов видимості

4.2.2 Цифрові індикатори
Написання цифр та їхній контраст із фоном мають відповідати рекомендаціям, наведеним вище. У разі механічної цифрової індикації (цифри надруковані на обводі обертових дисків) рекомендовано, щоб цифри в індикаторному вікні було видно цілком (наприклад, у разі миттєвої дії), а не частково під час обертання індикаторних коліс.
Через те, що цифрові індикатори потребують мало місця і на них можна відображати великі цифри, перевага у використанні повинна надаватися їм. Якщо треба відображати багато цифр, то помилки зчитування можна знизити групуванням цифр у невеликі блоки. Блокам з двох або трьох цифр слід віддавати перевагу, якщо інтерпретація показів індикатора не дозволяє розуміти більшу кількість цифр у блоці.
4.2.3 Аналогові індикатори
Покажчик індикатора (наприклад, стрілка, рівень рідини) має бути видно навіть у тому випадку, якщо він виходить за межі шкали. Рекомендується застосовувати індикатори з рухомим покажчиком і нерухомою шкалою. На рисунку 4 наведено рекомендовані напрямки переміщення покажчика для індикації значень, що зменшуються та збільшуються.

Познаки.
а) Збільшення
б) Зменшення
Рисунок 4 – Рекомендовані напрямки переміщення покажчиків

Нульову позначку шкали треба розміщувати таким чином, щоб збільшення відображалося або переміщенням стрілки зліва праворуч, у напрямку за годинниковою стрілкою або, переміщенням угору, а зменшення – переміщенням стрілки справа ліворуч, у напрямку проти годинникової стрілки або переміщенням униз.
4.2.4 Вибір шкал для аналогових індикаторів
Для досягнення гарного сприйняття і зниження помилок зчитування треба враховувати розміри шкали, її градуювання, маркування й форму покажчика.
Розміри елементів шкал потрібно розраховувати, виходячи з відстані зчитування та навколишнього освітлення. У таблиці 3 наведено рекомендації щодо геометричних розмірів елементів шкали залежно від умов освітлення за відстані зчитування 700 мм. Для інших відстаней зчитування розміри розраховують за формулою:

α
х = d ∙ tg ― ,
60

де: х – розмір А–G з таблиці 3;
d – відстань від шкали до ока, мм;
 — кут зору , кутові хвилини.
Примітка. Для спрощення розрахунку величина х приблизно дорівнює співвідношенню якщо L замінити відповідним розміром А – G з таблиці 3 за відстані зчитування 700 мм.

Таблиця 3 – Розміри штрихів градуювання шкал для високої/нормальної
і низької освітленості за відстані зчитування 700 мм
Позначки на рисунку 5 а Найменування
позначок Висока/нормальна освітленість Низька освітленість <100 лк
Кутові
хвилини мм Кутові
хвилини мм
А Ширина великого штриха 1,5 0,3 4,5 0,9
В Ширина середнього штриха 1,5 0,3 3,5 0,7
С Ширина малого штриха 1,5 0,3 3 0,3
D Висота великого штриха 24 4,9 24 4,9
Е Висота середнього штриха 18 3,7 18 3,7
F Висота малого штриха 12 2,4 12 2,4
Кінець таблиці 3
Позначки на рисунку 5 а Найменування
позначок Висока/нормальна освітленість Низька освітленість <100 лк
Кутові
хвилини мм Кутові
хвилини мм
G Мінімальна відстань
між сусідніми штрихами:
– без поділок чи з 2 поділками; 4 0,8 6 1,2
– з 5 поділками 12 2,4 12 2,4

Градуювання шкали як важливий засіб поліпшення ідентифікації показів, має відповідати потрібній точності вимірювань і точності приладу. Не можна використовувати більш ніж три ступеня градації (велика, середня та мала). Також не можна використовувати більше ніж чотири середні штрихи між двома великими (тобто п’ять поділок), а між двома середніми штрихами не можна розміщати більше ніж чотири малі (тобто п’ять поділок). Значення інтервалу вимірювання між двома малими штрихами може становити 1, 2, 5 чи, відповідно, десяткове кратне від них. Можливості ідентифікації залежать від градуювання шкал. На рисунку 5 b наведено приклади доцільного градуювання шкал.
Не потрібно застосовувати інтерполяцію значень між двома короткими поділками шкали. У разі потреби інтерполяції необхідна точність не має бути більше ніж одна п’ята частини інтервалу. За необхідності інтервали можна збільшити.

Познаки.
a) великий штрих;
b) середній штрих;
c) малий штрих.
Розміри поділок A-G див. у таблиці 3.

Рисунок 5 а – Позначення поділок градуювання
Нерекомендовані Рекомендовані
Лінійні шкали

Тільки для позначення кутів

Рисунок 5 b — Приклади градуювання та маркування шкал

Форма та розміри цифр на шкалах мають відповідати рекомендаціям, наведеним у 4.2.1. Використовувані познаки в усіх положеннях шкали мають бути розташовані вертикально та не мають перекриватися стрілкою. Їх треба розміщувати у зоні шкали напроти стрілки. Між двома маркованими штрихами не має бути більше дев’яти немаркованих.

Вістря стрілки має звужуватися рівномірно і досягати тільки базової лінії шкали. Щоб уникнути помилок через паралакс, середина кругових шкал має бути заглиблена. Паралакс потрібно мінімізувати для забезпечення правильного зчитування показів оператором навіть при неоптимальному куті спостереження.
Індикатори потрібно вибирати таким чином, щоб межі їхніх шкал приблизно відповідали необхідним діапазонам вимірювань. Так, наприклад, для вимірювання значень від -5 до +5 рекомендована шкала, зображена праворуч на рисунку 6, а шкала, зображена ліворуч, не рекомендована.
Не рекомендовано Рекомендовано

Познаки.
а) – використовувана зона

Рисунок 6 – Правильне і неправильне використання шкал

4.2.5 Вибір індикаторів для різних типів завдань
Вибір індикаторів залежить також від того, як їх має бути використано, зокрема – від основного завдання. Під час використання індикатора виконують три основних види спостережень, що бувають необхідні майже одночасно. Це такі види:

а) зчитування вимірюваного значення;
b) контрольне зчитування;
c) контролювання змін вимірюваного значення.
Зчитування вимірюваного значення (кількісне спостереження) – це завдання сприйняття, у якому реєструють показані значення. Передбачається, що швидкість зміни значень на індикаторі достатньо мала, що дозволяє робити точне зчитування. Цифри на цифрових індикаторах не мають змінюватися швидше двох разів на секунду.
Контрольне зчитування – це завдання, під час якого коротким поглядом перевіряють, чи відповідає відображуване значення попередньо встановленому, чи знаходиться значення в межах допустимих відхилів.
Контролювання змін вимірюваних значень – це завдання, під час якого спостерігач реєструє напрямок і швидкість зміни вимірюваних величин. Цей вид спостережень характерний для завдань керування.
Не всі типи індикаторів в однаковому ступені придатні для згаданих завдань сприйняття У таблиці 4 підсумовано рекомендації щодо вибору індикаторів для різних завдань сприйняття. Виходячи з них, можуть бути обрані індикатори, які зводять до мінімуму помилки сприйняття і підтримують швидку ідентифікацію, що забезпечує правильне виконання завдань сприйняття.
Вибір горизонтальних або вертикальних лінійних шкал залежить від потреби сумісності з рухами керування, що змінюють відображуване на індикаторі значення. Якщо, наприклад, змінювана величина – це висота рівня, рекомендовані вертикальні шкали. У разі виконання рухів керування у горизонтальній площині (ліворуч і праворуч) треба використовувати горизонтальну шкалу. Якщо рухи керування виконують у вертикальній площині (угору та униз), треба використовувати вертикальну шкалу.
4.2.6 Групування індикаторів
Для максимального полегшення виявлення ненормального стану індикатори треба розміщувати таким чином, щоб всі стрілки займали однакове кутове положення під час відображення нормального стану (див. рисунок 7а). Для інтегрованого порівняльного зчитування рекомендовано аналогові індикатори (див. рисунок 7b).
Якщо задана послідовність виконання робіт, за якої зчитування показів індикаторів також треба здійснювати в заданій послідовності, або якщо індикатори пов’язані з пронумерованими машинами, то індикатори треба розміщувати на пульті керування в тій самій послідовності, а також зліва направо чи зверху вниз.
Якщо багато індикаторів розміщено щільно один до одного (наприклад, на пульті керування), конструктор повинен запобігти можливості переплутування індикаторів, наприклад, застосуванням колірного кодування, просторового компонування (наприклад, групуванням) чи іншими прийнятними заходами.
Рисунок 7а — Однорідне групування індикаторів зі стрілками полегшує виявлення відхилів

Рисунок 7 b — Аналогові індикатори найприйнятніші для інтегрування різних шкал для полегшення одночасного зчитування та реагування. Як приклад наведено індикатор сліпої посадки літака, що показує відхили від горизонтальної та вертикальної глісади
Таблиця 4 – Придатність візуальних індикаторів для різних завдань сприйняття

Тип індикатора Завдання сприйняття
Зчитування
вимірюваного значення Контрольне зчитування Контролю-вання змін
вимірюваного значення Комбінації завдань
сприйняття
Цифровий індикатор

Рекомендо-ваний Нерекомендо-ваний Нерекомендо-ваний Нерекомендо-ваний
Аналоговий індикатор

Допустимий

Рекомендо- ваний Рекомендо- ваний Рекомендо- ваний
Шкала 900

Допустима
Рекомендована Допустима Допустима

Горизонтальна лінійна шкала

Вертикальна лінійна шкала Допустима Допустима Допустима Допустима

4.3 Вимоги до інтерпретації показів візуальних індикаторів
Інтерпретацію певного спостереження визначають функцією спостереження в контексті поставленого завдання. Інформаційні дані індикаторів можна інтерпретувати різними способами залежно від виконуваних завдань, причин звертання до індикаторів (наприклад, аварійна ситуація чи нормальний стан), а також досвіду і навчання людини. Важко розробляти потрібні індикатори без детальних знань умов, за яких їх використовують. Аналіз завдань, що підлягають виконанню, дозволяє одержати необхідні відомості для розроблення певних індикаторів, отже їхнє проектування має проводитися, за можливості, на основі такого аналізу.
Необхідно, щоб конструктор забезпечив оператору зазначені нижче способи швидкої, надійної і правильної інтерпретації показів індикаторів:
а) Має відображатися найпростіший сигнал, потрібний оператору для прийняття правильного рішення (наприклад, індикатори з двома режимами, такими як ВВІМКНЕНО/ВИМКНЕНО).
b) Якщо неможливо застосувати індикатори з двома режимами, то має відображатися проста, якісна інформація, достатня для прийняття рішення (наприклад, ПОРОЖНЬО/НИЗЬКО/НОРМАЛЬНО/ВИСОКО/ ПОВНО).
c) Тільки у тому разі якщо інформації для прийняття рішення щодо використання а) та b) недостатньо, треба вибирати індикатори з безперервним відображенням кількісної інформації (наприклад, температури у ○С, тиску у Па).
d) У разі вибору с) кількість поділок на шкалі індикатора у зоні значень, що забезпечують підтримку ефективного керування, має бути, за можливісті, мінімальною.
e) У разі вибору с) для забезпечення ідентифікації відображення критичних значень треба використовувати забарвлення шкал, контрольні мітки чи регульовані прапорці. Наприклад, щоб відмітити граничні значення робочого стану, використовують прапорці для його верхньої та нижньої межі.
f) Пов’язані між собою (наприклад, функціонально чи технологічно) індикатори треба розміщувати групами для виявлення їхнього зв’язку (див. 4.2.6).
5 ЗВУКОВІ ІНДИКАТОРИ
Сигнал звукових індикаторів може варіюватися за гучністю, частотою, тривалістю, тембром чи тривалістю інтервалів між дискретними звуковими сигналами. Для термінових і тих, що стосуються безпеки, завдань перевагу потрібно надавати одночасному використанню візуальних і звукових індикаторів, ніж використанню будь-якого одного з них. Оператору треба мати можливість вимикати звуковий сигнал після виявлення, а візуальну індикацію (яка містить повідомлення) потрібно залишати ввімкненою.
Звукові індикатори забезпечують зв’язок з оператором в усіх напрямках, у результаті чого він одержує інформацію й у тому випадку, навіть коли зайнятий іншими завданнями. Звукові індикатори треба використовувати, якщо зір оператора повністю зайнятий, якщо відображувана інформація потребує безпосередньої дії, коли передається просте та коротке повідомлення, а також якщо оператору потрібно пересуватися на своєму робочому місці. Щоб уникнути впливу на тих, хто працює поблизу операторів, звукові індикатори треба використовувати так, щоб на інших робочих місцях вони створювали мінімум занепокоєння. Для того, щоб звукові індикатори задовольняли цим вимогам, їх потрібно випробовувати за умов, у яких оператор працює.
Недоцільно використовувати занадто багато звукових індикаторів, тому що оператор може заплутатися. Кількість звукових сигналів, які можна розрізнити й інтерпретувати, залежить від умов на робочому місці, а також від підготовки та досвіду оператора. Ці фактори треба враховувати під час прийняття рішення щодо кількості використовуваних звукових індикаторів. У випадку, якщо необхідно багато звукових індикаторів, потрібно використовувати мовну попереджувальну систему.
5.1 Вимоги до виявлення звукових сигналів
Основний чинник, що впливає на виявлення, – це зміна характеру шуму навколишнього середовища, тому що ця зміна підвищує увагу оператора. Отже, короткі повторювані звуки (наприклад, двотональних звукових індикаторів) є надійними попереджувальними сигналами, тому що їх можна виявляти навіть у навколишньому середовище з високим рівнем шуму.
Відношення сигнал/шум є іншим важливим чинником, що впливає на виявлення. Воно становить відношення рівня звукового тиску сигналу, який досягає вух оператора, до рівня шуму навколишнього середовища (охоплюючи мову), що не пов’язаний з сигналом. Якщо звукові індикатори використовують для сигналів тривоги, необхідно дотримуватися вимог стандарту ЕN 457. Для інших випадків рекомендовано, щоб рівень звукового тиску сигналу перевищував рівень шуму навколишнього середовища мінімум на 5 дБ, але не більше, ніж на 10 дБ.
Проте відношення сигнал/шум – це не єдине, що треба урахувати. Чутливість людського слуху залежить від частоти сигналу і найвища у зоні частот від 500 Гц до 3000 Гц. Тому домінуюча частота (або частоти) сигналу має знаходитися в цій зоні та відрізнятися від переважних частот інших шумів. Щоб почути сигнал, який надходить з певної відстані (наприклад, яка дорівнює довжині приміщення керування), рекомендовано його частоту розміщати у діапазоні від 500 Гц до 1000 Гц, якщо переважні частоти інших шумів не будуть маскувати цей діапазон.
5.2 Вимоги до ідентифікації звукових сигналів
Для забезпечення правильної ідентифікації звукові сигнали мають бути такими, щоб їх можна було легко відрізняти від інших шумів навколишнього середовища. Ідентифікація залежить, в основному, від створюваної звуковим індикатором зміни існуючої моделі звуку, рівня звукового тиску сигналу порівняно з фоновим шумом (охоплюючи мову, а також інші звукові сигнали), частотного спектра сигналу порівняно з фоновим шумом (включаючи мову, а також інші звукові сигнали), зміни амплітуди та/чи висоти звуку відповідно до спеціального зразка (індивідуальний характер сигналу), а також від розташування індикатора з урахуванням акустичних властивостей навколишнього середовища. Додатково для поліпшення ідентифікації можуть використовуватися тембр, повторення, ритм і мелодія.
Іншим чинником, що впливає на ідентифікацію, є сприймана терміновість сигналу. Ступінь сприйманої терміновості залежить від структури та інших ознак звукового сигналу, від підготовки оператора та доступної інформації. Терміновість сигналу, наприклад, може виявлятися більш високою частотою і/чи прискореною послідовністю. Сприймана терміновість сигналу має відповідати пріоритету цього сигналу.
5.3 Вимоги до інтерпретації звукових сигналів
Спектр звуків, наявних для використання у звукових індикаторах дуже великий, отже потрібно створити передумови, щоб кількість сигналів, які оператор повинен інтерпретувати, було зведено до мінімуму. Сигнали, що оператора лякають чи спричиняють високий ступень тривоги, потрібно обмежувати позначанням стану систему, відповідному крайньої небезпеці.
Звукові індикатори найефективніші для передачі оператору інформації, що вимагає негайних дій (наприклад, сигналів небезпеки), для простих інформаційних повідомлень (наприклад, повідомлення щодо одного з двох станів, наприклад, ВВІМКНЕНО/ВИМКНЕНО, ВИСОКИЙ/НИЗЬКИЙ тощо), для інформації щодо подій в часі (наприклад, залучення уваги оператора на початок і/чи кінець процесу) і для інформації щодо зміну стану системи (наприклад, привернення уваги оператора до сигналу будь-якого іншого, звичайно оптичного, індикатора). Звукові індикатори потрібно, за можливості, обмежувати зазначеним функціями.
Мовний вивід даних можна використовувати як гнучкий та легко інтерпретований звуковий сигнал. У разі використання подібної системи конструктор повинен враховувати, скільки автоматичних повторень повідомлення потрібно, та прийняти рішення, чи треба передбачати пристрої для керування перериванням чи повторенням повідомлення.
6 ТАКТИЛЬНІ ІНДИКАТОРИ
У тактильних індикаторів для передавання інформації використовують стан поверхонь, а також рельєф чи контури предметів, яких (звичайно руками чи пальцями) можна дотикатися. Тактильні індикатори не використовують для передавання первинних інформаційних даних, окрім випадків, коли не можна використовувати інші типи індикаторів чи потрібний канал відображення інформації для людей з порушеннями органів чуття (наприклад, у разі сліпоти).
Тактильні індикатори звичайно використовують як доповнення до індикаторів інших типів. Наприклад, форма органів керування може бути такою, щоб їх можна було розпізнавати на дотик, завдяки чому візуальна система звільнюється для інших завдань сприйняття. За неможливості бачення (наприклад, під час водолазних робіт) можна використовувати передавання повідомлень тактильними засобами, наприклад, вібрацією органа керування пропорційно робочої швидкості керованого об’єкта.
6.1 Вимоги до виявлення тактильних індикаторів
Чутливість до тактильних індикаторів особливо висока у разі використання рук. Отже, ці індикатори в більшості випадків повинні проектуватися для використання руками і розміщуватися в зоні досяжності оператора. У цих індикаторів не може бути гострих кутів і країв. Якщо оператор у який-небудь момент часу має надягти рукавички, чутливість до цих індикаторів значно знижується, що треба враховувати під час проектування.
6.2 Вимоги до ідентифікації тактильних індикаторів
Тактильні індикатори використовують лише тоді, коли оператору потрібно розрізняти їх тільки послідовно (наприклад, під час визначання розташування будь-якого кодованого на дотик органа керування). Їх не можна використовувати, якщо оператору треба одночасно розрізняти кілька індикаторів. Геометричні форми кодованих на дотик органів керування чи об’єктів мають бути простими й такими, щоб їх можна було легко відрізняти одну від одної (приклади наведені на рисунку 8), навіть якщо вони згруповані.
6.3 Вимоги до інтерпретації тактильних індикаторів
Значимість інформації індикатора в деяких ситуаціях може бути підвищена шляхом кодування на дотик. У цих випадках кодування на дотик має бути співвіднесено з функцією органа керування, функцією чи формою керованого об’єкта. Наприклад, важіль випуску закрилків літака, що звичайно має форму, схожу на форму закрилків. У разі використання пропорційних тактильних індикаторів (наприклад, якщо вібрація, що передається на руку оператора, пропорційна функції керування) чутливість до тактильних подразників варіюється лише у вузькому діапазоні, і це треба прийняти до уваги.
Рисунок 8 – Геометричні форми, які можна розрізняти на дотик

ДОДАТОК А
(довідковий)

ФОРМА ЦИФР

Кожен відхил від арабських цифр призводить до погіршення читабельності. Різні цифри мають суттєво відрізнятися своєю формою. За можливості, треба, щоб вони мали мінімум спільного. Цілком або частково замкнутих площ усередині цифр має бути якомога більше. Хорошу ідентифікацію забезпечено, якщо цифри мають форму, зображену на рисунку А.1.

— немає риски зверху для відмінності від цифри 7;

— заокруглена лінія, що йде вгору для відмінності від цифри 7;

— заокруглена верхня частина для відмінності від цифр 5 і 7, заокруглена нижня частина для відмінності від цифр 5 і 9, широке розкриття зліва для відмінності від цифри 8;
— розкриття зверху для відмінності від цифри 6;
— горизонтальна риска зверху під прямим кутом до вертикальної лінії, нижня частина закінчується похилою чи горизонтальною лінією для відмінності від цифр 3 і 9;
— розкриття зверху для відмінності від цифри 8, закруглена нижня частина для відмінності від цифри 4 і перевернутої цифри 9;
— похила пряма лінія угору для відмінності від цифри 2, невелика вертикальна
риска на лівому кінці горизонтальної лінії, якщо не використовується горизонтальна середня риска на лінії, що йде нагору;
— складена не з двох дотикових кіл, але накреслена з кутом в центрі біля 90˚ для відмінності від цифр 0, 6 і 9;
— пряма чи похила лінія, що йде вгору, для відмінності від цифр 3,5 і від перевернутої цифри 6;
— овал чи еліпс.
ДОДАТОК ZВ
(довідковий)

ЗВ’ЯЗОК МІЖ ЦИМ СТАНДАРТОМ ТА ОСНОВНИМИ ВИМОГАМИ
ДИРЕКТИВИ ЄС 2006/42 / EC

Цей стандарт був підготовлений в рамках доручення, наданим CEN Європейською комісією і Європейською асоціацією вільної торгівлі, щоб забезпечити засоби відповідності основним вимогам Директиви Нового Підходу 2006/42/EC щодо машин.
Після того, як цей стандарт було опубліковано в Офіційному журналі Європейського Союзу в рамках цієї директиви і прийнято як національний стандарт принаймні однією державою-членом, дотримання нормативних розділів цього стандарту, наданих у порівняннях таблиці ZB.1, в межах його сфери застосування дає презумпцію відповідності основним релевантним вимогам Директиви і пов’язаним з нею правилам EFTA.
Таблиця ZB.1 – Відповідність між цим стандартом і директивою 2006/42/ЕС
Розділ(и)/підрозділ(и) цього стандарту Основні вимоги (ERs) директиви 2006/42/ЕС Окремі зауваження/примітки
Усі розділи Додаток І: 1.1.2, 1.1.6, 1.2, 1,7, 3.3, 3.6.1 —

УВАГА. Для продукції, на яку поширюється сфера застосування цього стандарту, можуть застосовуватися інші вимоги та інші директиви ЄС.
ДОДАТОК НА
(довідковий)
ПЕРЕЛІК НАЦІОНАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ,
ІДЕНТИЧНИХ ЄВРОПЕЙСЬКИМ ТА МІЖНАРОДНИМ НОРМАТИВНИМ
ДОКУМЕНТАМ, ПОСИЛАННЯ НА ЯКІ Є В ЦЬОМУ СТАНДАРТІ

ДСТУ EN 292-1-2001 Безпечність машин. Основні поняття, загальні принципи проектування. Частина 1. Основна термінологія, методологія (EN 292-1:1991, ІDT)
ДСТУ EN 292-2-2001 Безпечність машин. Основні поняття, загальні принципи проектування. Частина 2. Технічні принципи та технічні умови (EN 292-2:1991, ІDT)
ДСТУ EN 457-2001 Безпечність машин. Звукові сигнали небезпеки. Загальні вимоги, проектування та випробування (EN 457:1992, ІDT)
ДСТУ EN 614-1:2014 Безпечність машин. Ергономічні принципи проектування. Частина 1. Термінологія та загальні принципи (EN 614-1:2006+A1:2009, ІDT)
ДСТУ EN 61310-1:2014 Безпечність машин. Позначення, маркування та приведення в дію. Частина 1. Вимоги до візуальних, звукових і тактильних сигналів (EN 61310-1:2008, ІDT)
ДСТУ EN 61310-2:2014 Безпечність машин. Позначення, маркування та приведення в дію. Частина 2. Вимоги до маркування (EN 61310-2:2008, ІDT)
ДСТУ ISO 9241-1:2003 Ергономічні вимоги до роботи з відеотерміналами в офісі. Частина 1. Загальні положення (ISO 9241-1: 1997, IDT)
ДСТУ ISO 9241-2:2004 Ергономічні вимоги до роботи з відеотерміналами в офісі. Частина 2. Настанова щодо встановлення вимог до завдань (ISO 9241-2:1992, IDT)
ДСТУ ISO 9241-3 – 2001 Ергономічні вимоги до роботи з відеотерміналами в офісі. Частина 3. Вимоги до відеотерміналів (ISO 9241-3: 1992, IDT)
ДСТУ ISO 9241-3/Зм.1 Ергономічні вимоги до роботи з відеотерміналами в офісі. Частина 3. Вимоги до відеотерміналів. Зміна 1 (ISO 9241-3:1992/Adm.1:2000, IDT)
ДСТУ ISO 9241-5:2004 Ергономічні вимоги до роботи з відеотерміналами в офісі. Частина 5. Вимоги до компонування робочого місця та до робочої пози (ISO 9241-5:1998, IDT)
ДСТУ ISO 9241-6:2004 Ергономічні вимоги до роботи з відеотерміналами в офісі. Частина 6. Вимоги до робочого середовища (ISO 9241-6:1999, IDT)
ДСТУ ISO 9241-7:2004 Ергономічні вимоги до роботи з відеотерміналами в офісі. Частина 7. Вимоги до дисплеїв з відбитками (ISO 9241-7:1998, IDT)
ДСТУ ISO 9241-8:2006 Ергономічні вимоги до роботи з відеотерміналами в офісі. Частина 8. Вимоги до відображуваних кольорів (ISO 9241-8:1997, IDT)
ДСТУ ISO 9241-9:2004 Ергономічні вимоги до роботи з відеотерміналами в офісі. Частина 9. Вимоги до неклавіатурних пристроїв уведення (ISO 9241-9:1998, IDT)
ДСТУ ISO 9241-10-2001 Ергономічні вимоги до роботи з відеотерміналами в офісі. Частина 10. Принципи діалогу (ІSO 9241-10:1996, ІDT)
ДСТУ ISO 9241-11:2006 Ергономічні вимоги до роботи з відеотерміналами в офісі. Частина 11. Настанови щодо прийнятності у використанні (ІSO 9241-11:1998, ІDT).

Страницы